Багато чудових добутків літератури присвячено матерям. Я, наприклад, дуже люблю “Лист до матері” С. А. Єсеніна. Цей образ у його Творчості нерозривно пов’язаний з образом сільського будинку із блакитними ставня-мі, березами в околиці, дорогою, що йде вдалину. Поет говорить: Я як і раніше так же ніжний И мрію тільки лише про те, Щоб скоріше від туги заколотної Відвертати в низенький наш будинок.
Самою природою в матері закладене прагнення брати на себе турботи своїх дітей, обгороджувати їх від жиз-ненных негод, лих. Втім, це має й свою
Кожна мати бажає щастя й добра своїй дитині, і, здається, немає нічого страшнее на світі, коли матері переживають своїх дітей. А скільки молодих життів віднесли й продовжують нести війни!
И немає таких слів, якими можна було б пояснити матері, чому загинула саме її дитина. В оповіданні В. Богомолова “Серця мого біль” вір-нувшиеся з війни хлопці уникають дивитися в очі ма-тери свого однокласника, що загинув на фронті, чи-танучи в них німий докір і пронизливу скорботу.
З болем пише автор про те, як живуть по глухим деревенькам самотні бабусі, всіма забы-тые. Вони збираються взимку в одну хату, так всім вмес-ті легше скоротати зиму. Немає в них ні пошти, ні телеви-зора. Хліб – і той рідко привозяться
Тільки на літо при-езжают до них діти й онуки з міста. Привозять їм сет-ки з жовтогарячими апельсинами і яскраві “заморські” обноски, які в місті вже вийшли з моди. Так і живуть ці жінки від літа до літа надією на сліді-ющую зустріну з дітьми й онуками. Материнське серце здатне нескінченно чекати й прощати
В оповіданні “Телеграма” К. Паустовский дуже зворушливо пише про долю старої жінки Катери-Ны Петрівни. Живе вона самотньо, її старече життя скрашують тільки спогаду про дочку, що вона не бачила вже три роки. Ні, дочка пам’ятає про матір, шле їй грошові перекази, які завжди сопровож-даються тими самими словами: “Всі добре, писати багато ніколи”.
Бабуся намагається не докучати доче-ри своїми листами, розуміючи, що в тої своє життя, свої проблеми. А в Насті рідкі материнські листи викликають, з одного боку, полегшення, а з іншого боку – занепокоєння. Зайнято Настю в місті важливим, на її думку, справою. Всі сили віддає пристрою виставки самотнього літнього скульптора, що бідує в неї турботі
Навколишні хвалять її за щиросердечну турботу, доб-роту, занепокоєння про людину. І тільки Гоголь, після-дняя робота скульптора, дивиться на Настю з докором, немов тільки йому відома її таємниця. А в селі, що-би заспокоїти вмираючу Катерину Петрівну, зм’якшити якось її страждання, односільчани від імені дочки з-ставляют телеграму, не розуміючи, що материнське сіро-дце не обдуриш. У день похорону Катерины Петрівни в могили зібралися тільки сусіди-односільчани. PI мо-лоденькая вчителька, чия мати теж живе далеко, у місті, цілує руку Катерины Петрівни, незнайомої їй жінки, від імені всіх дітей, як би просячи в неї прощення
Настя спізнилася на похорони й залишала де-ревню тайкома, крадькома, боячись зустріти кого-небудь із односільчан. Вона розуміла, що ніхто не зможе зняти камінь із її душі. Цікавий і повчальне оповідання В. Распутіна ” Дружин-Ский розмова”. П’ятнадцятирічна внучка намагається довести бабусі, що сім’я, діти сильно обтяжують жінку, заважають її кар’єрі, взагалі заважають інтерес-але жити. Із цим не може погодитися бабуся, у працю-ные роки війни растившая дітей і черпала в них одні сили жити
Не чи правда, дуже актуально звучить сьогодні це оповідання, написаний багато років тому?! Закінчити свій Твір я хочу рядками зі сти-хотворения Я. Смелякова “Мама”: Добра моя мати. Добра, серцева. Прийди до неї – увінчаний і увечный – Ділитися удачею, сум приховувати – Чайник зігріє, обід поставить, Вислухає, ночувати залишить: Сама – на скриню, а гостям ліжко
Мені б з тобою увесь час ладити, Всієї би зморшки твої розгладити. Може, потім і вірші пишу, Що, усвідомлюючи чоловічу силу, Так, як у серця мене носила, У серце своєму я тебе ношуся
(2 votes, average: 4.00 out of 5)