Судити про людину можна по його вчинках у важку мінуту. Для героїв випробуваннями стало захоплення Білогірської міцності Пугачовим. Швабрин рятує своє життя.
Ми бачимо його “підстриженим у кружок, у козацькому каптані, серед заколотників”. А під час страти він щось шепотить Пугачову на вухо. Гринев же готовий розділити долю капітана Миронова.
Він відмовляється цілувати руку самозванцеві, тому що готово “віддати перевагу лютій страті такому приниженню…”.
По-різному вони ставляться й до Маші. Гринев захоплюється, поважає
Швабрин обмовляє не тільки на цю дівчину, але й на неї рідних. Наприклад, коли говорить “нібито Іван Игнатьич був у недозволенному зв’язку з Василисой Єгорівною..” Стає зрозумілим, що Швабрин, насправді не любить Машу. Коли Гринев примчався звільнити Марью Іванівну, він побачив її “бліду, худу, з розпатланими волоссями, у селянському платті…” Вид дівчини красномовно говорить
Якщо зрівняти головних героїв, безумовно більша повага викличе Гринев, тому що незважаючи на молодість він зумів поводитися гідно, залишився вірний собі, не знеславив чесне ім’я батька, захистив улюблену.
Напевно, все це й дозволяє назвати його людиною честі. Почуття власного достоїнства допомагає нашому героєві на суді наприкінці повести спокійно дивитися в очі Швабрину, що, втративши всі, продовжує метушиться, намагається оббрехати свого ворога. Давно, ще в міцності, він переступив границі, певні честю, написав лист – донос, батькові Гринева, намагаючись зруйнувати тільки занароджену любов. Надійшовши безчесно один раз, він не може зупиниться, стає зрадником. І тому Пушкін прав, говорячи “бережи честь змолоду” і роблячи їхнім епіграфом до всього добутку
(2 votes, average: 4.00 out of 5)