У славнозвісного “батька історії” Геродота я прочитав легендарний чи напівлегендарний переказ про дивовижне плем’я жінок-амазонок. Селилися вони, вірогідно, у Приазов’ї, на рівному степовому березі моря. Ніби з власної волі жили осібно, відцуравшись чоловіків, самі були войовничими, уславилися жорстокими набігами на сусідів.
Якби душі Геродота дано було побачити Україну 1943р., він би інакше сприйняв амазонок. Може, й тоді, задовго до нашої ери, жіноче царство виникло не через забаганки слабшої половини, а із жорстокої дійсності?
Така ж самісінька картина відкрилась би Геродоту на терені України і в час вікопомної національно-визвольної війни проти польських поневолювачів. Тоді високого рангу християнський священнослужитель із Сирії, Павло Алеппський, подорожуючи виснаженою неперервними битвами Україною, був уражений тим, як мало чоловіків по містах і селах. Одні жінки, старі діди й діти.
Та гетьман Богдан Хмельницький уселяв віру, що згинуть вороги, а Русь буде панувати. Його слова підхопила й понесла у віки Україна: “Ще не вмерла козацькая мати”.(172 сл.)
(За В. Пепою)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)