“Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть…” Ці чудові рядки належать перу найславетнішого поета – Великого Кобзаря. Здається, музика цього вірша існувала завжди, і Тарас Григорович Шевченко лише втілив у слові цю українську ідилію.
Напевне, ще з молоком матері ми всотуємо красу рідної мови. І саме пейзажна лірика Великого Кобзаря може вважатися взірцем поетичного бачення української природи. Твори Тараса Григоровича Шевченка є справжньою енциклопедією наших краєвидів. У його віршах можна зустріти такі слова, як
Згадаймо хоча б знамените полотно “Катерина”, де за постаттю зрадженої дівчини вгадується краєвид степової України. А те, як Шевченко змалював Дніпро у творі “Причинна”, досі дивує навіть знавців поезії.
Україна пишається своїми поетами й своєю природою, Тарас Григорович Шевченко – та людина, яка спромоглася поєднати у своїй особистості всі чесноти справжнього українця. Тому не дивно, що цьому поетові належать найпрекрасніші ліричні рядки:
Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє.., лани, гаї, сади!..