* * * Не нарікаю я на бога, Не нарікаю ні на кого. Я сам собе, дурний, дурю, Та ще й співаючи.
Орю Свій переліг – убогу ниву! – Та сію слово. Добрі жнива
Колись-то будуть. І дурю! Себе-таки, себе самого, А більше, бачиться, нікого? Орися ж ти, моя ниво,
Долом та горою! Та засійся, чорна ниво, Волею ясною! Орися ж ти, розвернися,
Полем розстелися! Та посійся добрим житом, Долею полийся! Розвернися ж на всі боки,
Ниво-десятино! Та посійся не словами, А розумом, ниво! Вийдуть люди жито жати… Веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж,
Дурю! Бо лучче одурить Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить І всує нарікать на бога! 5 жовтня h2>Тарас Шевченко – Не тополю високую
Шевченко Не тополю високую Вітер нагинає, Дівчинонька одинока Долю зневажає.
– Бодай тобі, доле, У морі втопитись, Що не даєш мені й досі Ні з ким полюбитись.
Як дівчата цілуються, Як їх обнімають І що тоді їм діється – Я й досі не знаю… І не знатиму. Ой, мамо, Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати, Ні з ким не кохатись. (Кос-Арал 1848]