Так хто ж такий Фігаро?

“Одруження Фігаро” – блискуча комедія інтриги; це музична п’єса (згадаємо вокальні номери в сцені суду в третьому акті): у ній відтворена точна й детальна картина вдач Франції (те, що дія відбувається в Іспанії, не обдурило глядача); Історія любові, зображена в п’єсі, майже трагична; соціальна сатира не знає собі рівних на французькій сцені. Але головним у п’єсі залишається характер Фігаро, що наділений багатьма автобіографічними рисами. Це проявляється в репліках Фігаро, узятих поза контекстом п’єси

Фігаро відразу догадується про наміри графа й відмовляється відправитися з його дорученням за межі замка: він не має наміру трудитися для Альмавиви, що задумали спокусити його кохану. Фігаро веде кілька інтриг відразу, уважаючи себе природженим царедворцем; він відразу осягає зміст цього важкого ремесла, що полягає в тому, щоб “одержувати, брати й просити”. Однак він нізащо не допустить, щоб його ображали, він уміє постояти за себе.

Він заявляє графу, що з розумом і талантом просунутися по службі неможливо, що всього домагається лише раболіпна посередність.

Закони ж поблажливі до сильного й невблаганні до слабкого. Особливе значення має монолог Фігаро в п’ятій дії; цей монолог порушувала всі існуючі дотоле закони драматургії – протягом тривалого часу на сцені говорить слуга, і не про хід інтриги, а про суспільство, про себе, про те, що сильні миру цього не завжди сильні розумом, що вони потурбувалися лише народитися, але не приклали ніяких зусиль, щоб досягти свого благополуччя

Так хто ж такий Фігаро? Він – парубок, що жадає задоволень, заради шматка хліба не гидує ніяким ремеслом, сьогодні – пан, завтра – слуга, залежно від примхи долі, оратор у хвилину небезпеки, поет у хвилину відпочинку, при нагоді – музикант, часом – безумно закоханий; він усе бачив, усім займався, усе випробував. Таким був і сам Бомарше

Бомарше жваво цікавився проблемою реформи опери, намагаючись знайти прийоми, за допомогою яких можна було б передати філософський зміст п’єси мовою музичної гармонії. Для доказу правильності своєї теорії він пише лібрето опери “Тарар” (1787), музику до якої створив знаменитий Сальери. Сюжетна канва цієї опери нагадує сюжет “Одруження Фігаро”: цар Атар хоче заволодіти нареченою солдата Тарара.

Бомарше викриває несправедливість, що панує в суспільстві, прославляє особисте, а не станова велич людини, виступає не тільки проти міністрів і вельмож, але й проти духівництва й монарха. Бомарше доводить, що зловживання верховною владою приводить до руйнування цієї влади. У другу редакцію опери, створеної до річниці узяття Бастилії (1790), Бомарше вводить нові Теми – права на одруження, на розлучення без участі священиків, скасування работоргівлі й волі для пригноблених народів


Так хто ж такий Фігаро?