Сюжет роману Германа Гессе “Степовий вовк”

Роман являє собою записки Гарри Галлера, знайдені в кімнаті, де він жив, і опубліковані племінником господарки будинку, у якому він знімав кімнату. Від імені племінника господарки написана й передмова до цих записок. Там описується спосіб життя Галлера, дається його психологічний портрет. Він жив дуже тихо й замкнуто, виглядав чужим серед людей, диким і одночасно боязким, словом, здавався істотою з інший світу й називав себе Степовим вовком, що заблудився в нетрях цивілізації й міщанства

Спочатку оповідач ставиться до нього насторожено,

навіть вороже, тому що почуває в Галлере дуже незвичайної людини, що різко відрізняється від всіх навколишніх. Згодом сторожкість переміняється симпатією, заснованої на великому співчутті до цієї страждаючої людини, що не сумели розкрити все багатство своїх сил у світі, де все засновано на придушенні волі особистості

Галлер по натурі книгар, далекий від практичних інтересів. Він ніде не працює, залежується в постелі, часто встає чи ледве не опівдні й проводить час серед книг. Гнітюче їх тасло становлять Твори письменників всіх часів і народів від Гете до Достоєвського. Іноді він малює акварельними фарбами, але

завжди так чи інакше перебуває у своєму власному світі, не бажаючи мати нічого загального з навколишнім міщанством, що благополучно пережило першу світову війну. Як і сам Галлер, оповідач теж називає його Степовим вовком, що заблукав “у міста, у стадне життя, – ніякий інший образ точніше не намалює цієї людини, його боязкої самітності, його дикості, його тривоги, його туги за батьківщиною і його безрідністю”.

Герой відчуває в собі дві природи – людини й вовка, але на відміну від інших людей, що втихомирили в собі звіра й привчених підкорятися, “людина й вовк у ньому не уживались і вуж поготів не допомагали один одному, а завжди перебували в смертельній ворожнечі, і один тільки переводив іншого, а коли в одному душі й в одній крові сходяться два заклятих вороги, життя ні на що не годиться”.

Гарри Галлер намагається знайти загальну мову з людьми, але терпить крах, спілкуючись навіть із подібними собі інтелектуалами, які виявляються такими ж, як всі, добропорядними обивателями. Зустрівши на вулиці знайомого професора й виявившись у нього в гостях, він не виносить духу інтелектуального міщанства, яким просочена вся обстановка, починаючи із прилизаного портрета Гете, “здатного прикрасити будь-який міщанський будинок”, і кінчаючи верноподданническими міркуваннями хазяїна про кайзера. Розлютований герой бродить уночі по місту й розуміє, що цей епізод було для нього “прощанням з міщанським, моральним, ученим миром, повнів перемогою степового вовка” у його свідомості.

Він хоче піти із цього миру, але боїться смерті. Він випадково забрідає в ресторан “Чорний орел”, де зустрічає дівчину по імені Гермина. У них зав’язується щось подібне до роману, хоча скоріше це споріднення двох самотніх душ.

Гермина, як людина більше практичний, допомагає Гарри пристосуватися до життя, прилучаючи його до нічного кафі й ресторанам, до джазу й своїх друзів. Все це допомагає героєві ще отчетливее зрозуміти свою залежність від “міщанського, брехливого єства”: він виступає за розум і людяність, протестує проти жорстокості війни, однак під час війни він не дав себе розстріляти, а зумів пристосуватися до ситуації, знайшов компроміс, він супротивник влади й експлуатації, однак у банку в нього лежить багато акцій промислових підприємств, на відсотки від яких він без зазору совісті живе

Міркуючи про ролі класичної музики, Галлер убачає у своєму побожному відношенні до неї “долю всієї німецької інтелігентності”: замість того щоб пізнавати життя, німецький інтелігент підкоряється “гегемонії музики”, мріє про мову без слів, “здатному виразити невимовне”, жадає піти в мир чудових і блаженних звуків і настроїв, які “ніколи не перетворюють у дійсність”, а в результаті – “німецький розум прогавив більшість своїх справжніх завдань… люди інтелігентні, всі суцільно не знали дійсності, були далекі їй і ворожі, а тому й у нашій німецькій дійсності, у нашій історії, у нашій політиці, у нашій суспільній думці роль інтелекту була такий жалюгідної”. Дійсність визначають генерали й промисловці, що вважають інтелігентів “непотрібної, відірваної від дійсності, безвідповідальною компанією дотепних базік”. У цих міркуваннях героя й автора, видимо, криється відповідь на багато хто “прокляті” питання німецької дійсності й, зокрема, на питання про те, чому одна із самих культурних націй у світі розв’язала дві світові війни, що ледве не знищили людство

Наприкінці роману герой попадає на бал-маскарад, де поринає в стихію еротики й джазу. У пошуках Гермини, переодягненої юнаків і побеждающей жінок “лесбійським чарівництвом”, Гарри попадає в підвальний поверх ресторану – “пекло”, де грають чорти-музиканти. Атмосфера маскараду нагадує героєві Вальпургиеву ніч в “Фаустові” Гете (маски чортів, чарівників, час доби – північ) і гофмановские казкові бачення, що сприймаються вже як пародія на гофманиану, де добро й зло, гріх і чеснота нерозрізнені:

“…хмільний хоровод масок став поступово якимось божевільним, фантастичним раєм, один за іншим спокушали мене пелюстки своїм ароматом змії звабливо дивилися на мене із зеленої тіні листя, квітка лотоса ширяв над чорною трясовиною, жар-птиці на гілках вабили мене…” герой, Що Біжить від миру, німецької романтичної традиції демонструє роздвоєння або розмноження особистості: у ньому філософ і мрійник, аматор музики уживается з убивцею. Це відбувається в “магічному театрі” (“вхід тільки для божевільних”), куди Галлер попадає за допомогою друга Гермини саксофоніста Пабло, знавця наркотичних трав. Фантастика й реальність зливаються. Галлер убиває Гермину – не те блудницю, не те свою музу, зустрічає великого Моцарта, що розкриває йому сенс життя – її не треба сприймати занадто серйозно: “Ви повинні жити й повинні навчитися сміятися… повинні навчитися слухати прокляту радиомузику життя… і глузувати з її метушливості”. Гумор необхідний у цьому світі – він повинен удержати від розпачу, допомогти зберегти розум і віру в людину.

Потім Моцарт перетворюється в Пабло, і той переконує героя, що життя тотожне грі, правила який треба строго дотримувати. Герой утішається тим, що коли-небудь зможе зіграти ще раз

А. П. Шишкін

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна література XX століття.

М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Сюжет роману Германа Гессе “Степовий вовк”