Тема роману “Євгеній Онєгін” (1831) – зображення російського життя першої чверті XІX століття. В. Г. Бєлінський назвав цей добуток “енциклопедією російського життя” (В. Г. Бєлінський “Твору А. Пушкіна”, стаття 9), тому що Пушкін у своєму романі “умів торкнутися так багато чого, натякнути про настільки многом, що належить винятково до миру російської природи, до миру російського суспільства” (там же). Ідея “Євгенія Онєгіна” – оцінити розповсюджений у дворянському суспільстві тип сучасного парубка, що не може знайти
Сюжет роману будується на історії любові Євгенія Онєгіна й Тетяни Ларіної Отже, зав’язкою сюжету буде їхня перша зустріч у будинку Ларіних, куди Онєгін попадає випадково: він захотів подивитися на Ольгу, “предмет любові” Ленского. Причому сама сцена першої зустрічі головних героїв у романі не описується: про неї, вертаючись із гостей додому, міркують Онєгін і Ленский.
Точнісінько у Вандиковой Мадонні. Кругла, червона особою вона… (3, V) Тетяна ж з першого погляду закохалася в Онєгіна, у чому зізналася у своєму листі: Ти ледве ввійшов, я вмить довідалася, Вся обімліла, запалала И в думках мовила: от він!
(3, XXXІ) Перша зустріч Онєгіна й Тетяни відбувається в третьому розділі. Виходить, першіі дваі главии романуу експозицієюєю сюжетуу, де автор докладно розповідаєє про дв головних героїв: про їхній батьках, родичах, вихователях, їхній улюблених заняттях, характерах, звичках. Кульмінацією сюжету є пояснення Онєгіна й Тетяни в саду, коли герой равнодушно відмовляється від любові незвичайної дівчини, а Тетяна втрачає всі надії на щастя.
Пізніше, приобретя богатий досвід в “вихрі” світського життя, героїня зрозуміла, що Євгеній обійшовся з нею шляхетно, і оцінила цей учинок: Але вас Я не виню; у ту страшну годину Ви надійшли шляхетно, Ви були праві переді мною. (8, ХLІІІ) Другою кульмінацією стає пояснення головних героїв у Петербурзі через кілька років після першого Тепер Тетяна, блискуча світська дама, продовжуючи любити Онєгіна, відмовляється відповісти на його полум’яну пристрасть і скандальне речення, і тепер Онєгін, у свою чергу, втрачає надію на щастя. Крім головної сюжетної лінії – історії любові Онєгіна й Тетяни – Пушкін розвертає побічну сюжетну лінію – історію дружби Онєгіна й Ленского.
Тут є присутнім зав’язка: два молодих утворених дворяни, виявившись у сільській глухомані, швидко знайомляться, тому що Ленский З Онєгіним бажав сердечно Знайомство покороче свесть. Вони зійшлися. (2, XІІІ) Сюжетна схема історії дружби може бути вибудувана так: кульмінація – поводження Онєгіна на іменинах Тетяни (його кокетство з Ольгою), розв’язка – дуель приятелів і смерть Ленского. Остання подія є одночасно кульмінацією, тому що змусило Онєгіна, здається перший раз у житті, “здригнутися” (6, XXXV).
У романі присутній ще одна побічна сюжетна лінія – історія любові Ленского й Ольги. У ній автор опускає зав’язку, лише згадує мимохіть, що ніжне почуття народилося в серцях молодих людей уже давно: Ледве отрок, Ольгою полонений, Серцевих борошн ще не знав, Він був свідок розчулений Її дитячих забав… (2, XXXІ) Кульмінацією в цій історії любові є бал на іменинах Тетяни, коли характер Ольги розкривається цілком: марнолюбна, самолюбна й порожня кокетка, вона не розуміє, що своїм поводженням ображає нареченого. Смерть Ленского розв’язує не тільки сюжетну лінію дружби, але й історію його короткої любові. Із усього сказаного вище зрозуміло, що й головна, і другорядні сюжетні лінії побудовані досить просто, однак сама композиція роману надзвичайно складна Аналізуючи головну сюжетну лінію, слід зазначити кілька особливостей.
Перша з них – досить затягнута експозиція: вона становить два глав з восьми. Навіщо Пушкін так докладно описує становлення характерів головних героїв – Онєгіна й Тетяни? Можна припустити, для того щоб учинки обох героїв були зрозумілі читачам, щоб найбільше повно виразити ідею роману – зображення розумного, але марної людини, впустую проживаюче своє життя.
Друга особливість – основна сюжетна лінія не має розв’язки Адже після фінального бурхливого пояснення з Онєгіним Тетяна йде зі своєї кімнати, а герой залишається на місці, вражений її словами. А далі… шпор раптовий дзенькіт пролунав, И чоловік Татьянин здався…
(8, ХLVІІІ) Таким чином, дія обривається на півслові: чоловік застає Онєгіна в невизначену годину в кімнаті дружини Що він може подумати? Як повернеться сюжет далі? Пушкіна не пояснює нічого, а заявляє: И тут героя мого В мінуту, злу для нього, Читач, ми тепер залишимо, Надовго…
Назавжди. (8, ХLVІІІ) За такий фінал сучасники часто дорікали автора й уважали недоліком відсутність певної розв’язки. На цю критику Пушкін відповів у жартівливому уривку “У мої осінні дозвілля…
” (1835): Ви говорите справедливо, Що дивно, навіть нечемно Роман не конча переривати, Віддавши його вже до друку, Що повинне свого героя Як би те не було женити, Принаймні вморити… З наведених рядків треба, що рішення перервати роман було в Пушкіна цілком усвідомленим. Що ж дає такий незвичний фінал для осмислення змісту добутку?
Чоловік, родич і друг Онєгіна, побачивши героя в кімнаті дружини, може викликати його на дуель, а дуель, що перевернула все його життя, в Онєгіна вже була.
Іншими словами, Онєгін буквально виявляється в замкнутому колі подій; не тільки історія його любові будується за принципом “дзеркального відбиття” (Г. А. Гуковский), але і його відносини із друзями. У роману немає кінця, тобто він побудований по кільцевій композиції: дія починається й обривається в Петербурзі, навесні, герой так і не знаходить любов, у черговий раз зневажає дружбою (доглядає за дружиною друга).
Така композиційна побудова вдало відповідає головній ідеї роману: показати безвихідне, нікчемне життя заголовного герояя, що сам страдаетот своєї непотрібності, але не може вибратися із замкнутого кола порожнього життя, знайти собі серйозне заняття.
З таким кінному роману без кінця цілком погодився В. Г. Бєлінський, що задається питанням: “Що стало з Онєгіним потім?”. И сам відповідає: “Не знаємо, та й що нам знати це, коли ми знаємо, що сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця?” (В. Г. Бєлінський “Твору А. Пушкіна”, стаття 8).
Третьою особливістю композиції є наявність у романі декількох сюжетних ліній. Історія любові Ленского й Ольги дає можливість авторові зрівняти головних героїв із другорядними. Тетяна вміє любити “не жартуючи” (3, XXV), а Ольга швидко утішилася після смерті Ленского й вийшла заміж за улана.
Розчарований Онєгін зображується поруч із мрійливим, закоханим Ленским, що ще не охолонув до життя. Всі три сюжетні лінії вдало переплітаються: кульмінація-розв’язка в історії дружби (дуель) стає одночасно й розв’язкою в історії любові молодого поета й Ольги. Таким чином, у трьох сюжетних лініях присутні тільки дві зав’язки (в основний і в історії дружби), три кульмінації (дві в основний і одна (бал) для двох побічних) і одна розв’язка (збігається в побічних сюжетних лініях).
Четвертою особливістю композиції є наявність вставних епізодів, які прямо не пов’язані з розвитком сюжету: сон Тетяни, вірші Ленского, пісня дівчин і, звичайно, численні ліричні відступи.
Ці епізоди ще більше ускладнюють композицію, але не занадто затягують дія роману. Особливо слід зазначити, що ліричні відступи є найважливішою складовою частиною добутку, тому що саме завдяки їм у романі створюється найширша картина російського життя зазначеного історичного періоду й складається образ автора, третього головного героя роману. Підбиваючи підсумок, відзначимо, що роман “Євгеній Онєгін” в історії російської літератури був новаторським і сточки зору опису життя (реалістичне зображення дійсності), і сточки зору створення характеру заголовного героя (образ пушкінського сучасника, “зайвої людини”).
Глибокий ідейний зміст виразився в оригінальній формі: Пушкін застосував кільцеву композицію, “дзеркальне відбиття”-повторення головних сюжетних епізодів, опустив фінальну розв’язку. Іншими словами, вийшов “вільний роман” (8, L), у якому майстерно переплітаються кілька сюжетних ліній і присутні відступу різного типу (вставні епізоди, більш-менш тісно пов’язані із сюжетом; жартівливі й серйозні міркування автора про усім на світі).
Побудова “Євгенія Онєгіна” не можна назвати логічно бездоганним. Це стосується не тільки відсутності формальної розв’язки у романі. Строго говорячи, між подіями, описаними в сьомій і восьмій главах, повинне пройти кілька років, поки Тетяна перетвориться із провінційної панянки у світську даму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)