На відміну від М. Кундери, що направляє свою прозу на загальноєвропейський літературний контекст, Грабала сприймають як прозаїка, що продовжує кращі традиції довоєнної чеської літератури XIX ст. Насамперед прозу Грабала виводять із Творчості Я. Гашека, а також модерних пошуків чеської літератури, пов’язаних із традиціями чеського поэтизма й сюрреалізму
За словами літературознавців, Грабал став ярчайшим, після Гашека, літературним виразником т. зв. “празької іронії”, тобто пронизаної тонким гумором філософії життя, крізь буденність
Після війни продовжував
Перші літературні спроби Грабал, по його власних свідченнях, доводяться ще на 30-і рр.: “Спочатку я писав тільки для себе й своїх друзів. Мені здавалося, що я не досяг високого професійного рівня, щоб публікувати свої добутки. Писати я почав ще в 30- 40-х роках, і тільки 1962 року завдяки зусиллям друзів і видавцям вийшов друком перший збірник моїх оповідань.
Я пишу, насамперед, для себе, для власної втіхи, і тому мої добутки дуже суб’єктивні. В основі моєї творчості лежать дві речі: оповідання простих людей, з якими я постійно спілкуюся, і суб’єктивне, философско-эстетическое осмислення, оформлення того, що я бачу, про що мені розповідають”.
В 1949 році Грабал спробував видати збірник власних сюрреалістичних віршів, але він так і не вийшов до друку. Першим друкованим добутком Г. стала тоненька книжка із двох оповідань за назвою “Розмови людей” (“Hovory lidi”), що з’явилася в 1956 році. В 1959 році Г. підготував до друку новий збірник оповідань “Шпак на ниточці” (“Skfivanku na niti”), але вона не пройшла цензуру. В 1962 році, після появи збірника оповідань Грабала “Перлина на дні” (“Perlicky na dne”), він став широко відомим. Провідну ідею цього збірника письменник пояснив так: “Тільки на самому дні, тільки після падіння людин починає розуміти, що таке теперішнє світло”.
Наступний збірник оповідань “Мрійники” (1964) зробив Грабала відомим не тільки на батьківщині, а й за кордоном. У тім самому 1964 року письменник опублікував ще два збірники оповідань, а також повість “Уроки танцю для людей похилого віку” (“Tanecni hodiny pro starsi apokrociele”).
Уже в цей період окреслилися нові риси поетики Грабала. Типовий герой письменника – це звичайна людина з народу, небагато простуватий і наївний, але чесний, із властивої йому внутрішньою вірою у високі ідеали. Оповідання в добутках Грабала найчастіше стилізований під розмови простих людей, які відбуваються в невимушеній атмосфері тісного кола друзів. Добуткам Грабала властивий м’який гумор, схильність до гіперболи й фантастики, різко індивідуальна, філософська манера бачення миру. “Я хотів би… продовжити гашековскую традицію в нашій літературі
Ярослав Гашек писав свої добутки, сидячи в празьких шинках, і міг наступного дня вставити в сюжет історію, почуту вчора за кухлем пива. Я переконаний, що необхідно бути по можливості ближче до звичайних людей. Прості люди – це невичерпне джерело мудрості й гумору. Досить тільки вміти слухати їх, а потім додати щось, скажемо, фантастичне, гротескне, що підсилило б ефект від тієї або іншої історії, щоб вона вернулася до людей уже в іншому, не прямолінійному, а в узагальненому виді, щоб зачепила таємні куточки розуму, психіки й навіть підсвідомості…
Я не прагну розкривати якісь глобальні проблеми, я хочу, щоб кожна людина мала свою улюблену роботу, сім’ю, друзів. Мої герої – звичайні люди, які після роботи відвідують свій улюблений ресторанчик, п’ють пиво, не почувають самітності. Вони знають, що з ними буде завтра, вони веселі, іронічні, дотепні, сумні, добрі. Вони далекі від великої політики, але й можуть сказати про неї своє точне слово, а в критичній ситуації, скажемо, військової, здатні на серйозні вчинки”, – так розкривав Грабал таємниці своєї творчості
Одним з найкращих добутків Грабала 60-х років уважають повість “Поїзда особливого призначення ” (“Ostfe sledovane vlaky”), що вийшла друком в 1965 р. Події в ній відбуваються в 1945 р., у період гітлерівської окупації Чехії. У центрі зображення – трагічна доля молодого чеха Милоша Грми, що ціною власного життя підриває німецький поїзд зі зброєю. Образ самого Милоша при цьому розкривається без будь-якого героїчного пафосу й патріотичної гіперболізації.
Він описаний як звичайний юнак, що спочатку заклопотаний, проблемою відсутності в нього сексуального досвіду. На героїчний учинок його спонукують не якісь високі ідеали, а цілком природне бажання провчити німців, які зазіхають на чужі землі
Грабал постійно перебував у конфлікті з партійною владою країни і її офіційною ідеологією. Він засудив вторгнення радянських військ у Чехословаччину, але, на відміну від багатьох своїх колег-письменників, відмовився емігрувати за кордон. В 1988 р. письменникові повернули членство в Сполучнику чеських письменників, а ще через рік нагородили званням заслуженого письменника ЧССР.
Одним з найкращих добутків Грабала 80-х рр. є повість “Як я обслуговував англійського короля ” (“Obsluhoval jsem anglickeho krale”, 1982). Повість побудована у формі оповідання центрального героя Яна Дите про своє життя. Ян Дите – помічник офіціанта привокзального ресторанчика. Він страждає комплексом неповноцінності через свій маленький ріст, непривабливої зовнішності й бідності.
Вище всього, Дите прагне зробити кар’єру, домогтися шанованого місця в суспільстві й розбагатіти. У період гітлерівської окупації Чехії він одружується з німкенею Лізою, що, здавалося б, допомагає йому досягти бажаної мети. Але, зрештою, саме життя спростовує ілюзії героя.
Він починає розуміти, що теперішні життєві цінності на гроші не купиш. Дите стає, як і мріяв, мільйонером, але життя його не робиться від цього краще: у нього народжується хворий син, його дружина гине, а сам він, маючи купу грошей, не має ні щастя, ні морального задоволення від життя
Книжки Грабала переведені на багато мов і мають незмінний успіх у читачів Франції, Італії, Німеччини, США й багатьох інших країн миру
(1 votes, average: 5.00 out of 5)