У релігійно-філософському вченні Григорія Сковороди не тільки найцікавішим і яскравим, але і найважливішим для сучасності с теза про щастя людини і людства в цілому. У вченні Сковороди щастя людини не зв’язується з задоволенням його все зростаючих потреб, а має глибші корені.
Суть щастя український філософ пов’язує зі способом життя самої людини. Найбільше повно ця суть розкривається через вираз Сократа: “Інший живе щоб їсти, а я їм для того, щоб жити”, яким Сковорода відкриває свій трактат за назвою “Ікона Лаківіадська”.
Сам він обрав такий спосіб життя, що, за його словами, допомагав йому “не жити краще”, а “бути краще”. Прагнення “бути краще” він зв’язував з поняттям “чистої совісті”: “Краще годину чесно жити, ніж кепсько цілий день”.
Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тім моменті, коли Сковорода визначає саму суть “чесного життя” і “чистої совісті”. Виявляється, що суть ця розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка
У нього праця – це не обов’язок, не борг, не примус (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини.
Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть поза залежністю від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення “сродної”. Поділ людей, що займаються “сродною” й “несродною” працею – це і є найглибша думка, на яку можна опертися при рішенні сучасних проблем людства.
Думка про те, що щастя людини полягає в праці і що праця зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніш. Але от визначення праці чи з позицій джерела воді і щастя, чи джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна й у літературних творах, і в релігійно-філософських трактатах.
Уся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об’єднати тільки праця із суспільною користю й особистим щастям – “сродна” праця.
Сучасна екологічна криза – це свідчення того, що людство займається в основному “несродною” працею і ще не усвідомило роль “сродної” праці, зв’язаної із сутністю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною своїх природних здібностей – своєї функції в природі – можна перейти на перспективну траєкторію розвитку.
Світова громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежить здебільшого не від того, що люди вміють робити, а від того, на що спрямована їхня діяльність.