Найвідоміший письменник Бельгії, а також найвідоміший представник символістської драматургії. Найбільш яскрава особливість його Творчості – це двоемирие. За видимим земним життям ховається щось невидиме, невідоме й страшне. Метерлинк насамперед містик
З його погляду, життя людини трагична в принципі, трагедія укладена не в якихось катастрофах, видимих жахах, нещастях, а в щоденному повсякденному існуванні людини, у самому факті існування окремої людини, приреченого на смерть. Метерлинк уперше підняв проблему людського існування,
Як це можливо, що існую “я”, що є центром всесвіту, що бачить цей мир, без якого мир би не існував, і як можливо, що існують численні інші “я”, які теж уважають себе центрами вселеної, а хто такий для них “я”, просто якийсь мовець і об’єкт, що рухається?
Нарешті, як це можливо, що мене коли-небудь не стане, хто ж стане бачити цей мир – інший, але інший, це не “я”? Як це можливо – смерть, що
Людина завжди самотня, він завжди перебуває один на один з Незбагненним, зі смертю, вічністю й т. д. Головне завдання людини – забути про цьому, усе, що людина робить у житті – тільки для того, щоб забути про свою смерть, не думати про неї, не думати й про життя, про її зміст і безглуздість. Тому всі події, боротьба, страсті людського життя – це щось другорядне, це ширма, шторка, заслінка, за якої ховається людина від самого себе. Але неминуче наступає момент самотніх, смутних роздумів, момент мовчання, бездіяльності, людина наодинці сам із собою, зі своєю смертю – це найстрашніше: самотня людина, мовчачи сидячий у своїй темній кімнаті.
Все це Метерлинк описав у своїй теоретичній книзі “Скарб смиренних”, главу з якої “Трагедія кожного дня” ви можете прочитати вхрестоматии.
Поетика. У п’єсах Метерлинка величезну роль грають паузи, мовчання, різноманітні звуки, які чутні лише в тиші – шерехи, шелести й т. д. Намагаючись піти від цієї тиші, герої Метерлинка заводять самі дурні, безглузді розмови, люди часто говорять просто для того, щоб що-небудь говорити, щоб не мовчати. Ці нескладні діалоги повинні дати відчуття абсурдності, безглуздості й жаху людського існування. За словами потрібно вловити щось більше значне, тому в п’єсах Метерлинка більшу роль грає підтекст, як і в Чехова
Найбільш песимістичні ранні п’єси 1890-х років. “Сліпі” (1890) – кілька сліпих чоловіків і жінок сидять у лісі й чекають провідника, що кудись пішов, вони живуть у притулку для сліпих і от вийшли на прогулянку. Провідника досі немає, тривога сліпих наростає, вони ведуть один з одним розмови, щоб заглушити цю тривогу й почуття цілковитої самітності, що їх охоплює в тиші, у тиші вони повністю втрачають зв’язок з миром. Вони говорять про свою самітність, про те, що не розуміють, що таке мир, що таке вони самі.
Зрештою їх охоплює жах: їх кинули, вони в паніці починають шарити руками навколо, і один з них натикається на остиглий труп провідника – старого священика, що, виявляється, умер і увесь час сидів між ними, поки вони його чекали. Потім вони чують чиїсь дивні кроки, серед них є одна видюча дитина, побачивши когось він запекло кричить від страху: прийшов хтось страшний, видимо, це Смерть
Сліпі – це символ сучасного людства, що осліпло, тобто потерявшего орієнтири, мети, змісти, що втратив релігійну віру (недарма їхній померлий провідник – священик). І тепер людство здатне тільки брести навмання, але в результаті його очікує загибель
Найцікавіша п’єса Метерлинка “Там, усередині” (1894), вона дуже коротка, є в хрестоматії. Два герої коштують перед будинком, дивляться у вікно на те, що відбувається там, усередині, розмовляють і не зважуються ввійти. Справа в тому, що їм доручено повідомити мешканцям будинку страшну звістку: їхня дочка раптово утопилася. Там за вікном нічого не підозрюють, займаються повсякденними справами, сміються, а ці двоє повинні ввійти й все це зруйнувати. І для них ці повсякденні справи за вікном, у будинку здобувають незвичайний інтерес і значущість.
Ситуація яскраво передає трагізм людського життя. Трагедія може постукатися в будинок кожному в будь-яку хвилину, тому що ми не знаємо, що в людей навіть самих нам близьких там усередині, у душі. дівчина, Що Потонула, була дуже потайливої, ніхто не знав, що в неї на душі, ніхто навіть і подумати не міг, що вона здатна на таке. Коли один з вартих заходить у будинок, у вікна збирається полдеревни подивитися на реакцію батьків
Більше пізні п’єси Метерлинка більше оптимістичні. Найвідоміша серед них “Синій птах” (1908). Добуток багато в чому дуже наївне, по-детски оптимістичне, але одночасно мудре.
Ярчайшим образом у ній виявилася ідея двоемирия.
Головні герої – хлопчик Тильтиль і дівчинка Митиль – відправляються на пошуки синього птаха для хворої сусідської дівчинки. Синій птах – символ щастя. Стара сусідка обертається феєю й дає їм шапочку із чарівним алмазом, що допомагає бачити сховану сутність, душу всіх явищ, предметів і істот.
Вони бачать ожилі душі собаки, кішки, хліба, води, світла й т. д. Усе разом подорожують по інший світах. Не буду говорити про усі світи, де вони побували, тільки про самих цікавий
1) Спочатку вони попадають у Країну спогадів, де живуть їхній померлий дідусь і бабуся. Виявляється, що вмерли всього лише сплять, але прокидаються й радуються, що як тільки живуть про їх згадують. Частіше згадуйте про тих, хто вмер
2) Цвинтар. Там відбулося щось несподіване. Тильтиль повернув чарівний алмаз і чекав, що з могил вийдуть душі мерців, але з розкритих могил піднялися букети квітів. Виявляється, у могилах нікого немає. Мертвих ні, тому що люди, їхньої душі безсмертні.
3) Сади блаженств. Блаженства – живі істоти, їхній два види. Погані, товсті, грубі – Блаженство бути богатим, п’яним, нічого не знати й т. д. Є Блаженство, про яке дітям знати ще рано. Гарні блаженства – Радість бути добра, справедливим і т. д. Головна радість – Радість материнської любові, з’являється у вигляді мамів Тильтиль і Митиль, але тільки вона ошатніше, гарніше, моложе.
Вони хочуть, щоб вона була завжди такий і на землі. А вона їм говорить, що вона завжди така, але тільки усередині, у душі: треба навчитися бачити крізь повсякденну зовнішність внутрішню красу. І це найважливіша ідея п’єси
4) Царство майбутнього – там живуть діти ожидающие свого народження на землі. З кожним днем вони стають усе моложе, зменшуються, чим менше дитина, тим ближче дата його народження
Вернувшись додому й прокинувшись ранком (а вся їхня подорож тривало одну земну ніч), вони бачать усе в новому світлі, всі їм здається незвичайним, гарним, значним, вони знають, що у всього є схована живаючи душу, скрізь ховається таємниця. Синього птаха вони так і не знайшли, зате раптом виявилося, що синій птах – це їх домашній синій дрізд, але наприкінці він летить від них, тому що вони й люди взагалі не навчилися бути досить добрими й любити, щоб бути щасливими. Виходить, щастя в любові й доброті
В 1918 р. Метерлинк написав продовження “Синього птаха” – “Заручення”. Про те, як 16-літній Тильтиль шукає собі наречену. Фея збирає 6 дівчин, які подобаються йому, і всі вони відправляються в країну предків і країну дітей, щоб його предки і його діти вибрали йому кращу дружину. Ідея наступна: людина існує не сам по собі, він ланка величезного ланцюжка життя, воно пов’язаний із предками й нащадками, несе перед ними відповідальність.
Народжуючись, людина приходить у мир, обладнаний предками, користується всім, що створили інші й повинен бути вдячний ім. З іншої сторони він несе відповідальність і за благополуччя дітей і взагалі нащадків, повинен передати їм естафету життя. І от ця відповідальність перед предками й нащадками і є той стрижень життя, що не дає людині впасти, збитися зі шляхи й загинути. Така ідея п’єси
В 1911 р. Метерлинк одержав нобелівську премію
(1 votes, average: 5.00 out of 5)