Світ у драмі “Життя – це сон” – П’ЄСА П. КАЛЬДЕРОНА “ЖИТТЯ ЦЕ СОН” ЯК УТІЛЕННЯ СВІТОГЛЯДНИХ І ХУДОЖНІХ ПРИНЦИПІВ БАРОКО

ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ

§ 4. П’ЄСА П. КАЛЬДЕРОНА “ЖИТТЯ ЦЕ СОН” ЯК УТІЛЕННЯ СВІТОГЛЯДНИХ І ХУДОЖНІХ ПРИНЦИПІВ БАРОКО

Світ у драмі “Життя – це сон”

Світ, який постає у драмі, пройнятий відчуттям тривоги, загального неспокою. Вже на початку твору Росаура говорить Кларіну, що її гнітить невимовна туга, відчай. У першому монолозі Сехисмундо передається відчай людини, яка почувається приреченою на трагедію в цьому світі: “Ох, я нещасний!

Ох, я безталанний!”. Дія п’єси починається

надвечір, коли заходить сонце. Захід сонця, сутінки підкреслюють трагізм світу, позбавленого гармонії.

Пейзаж теж сприяє створенню сумної атмосфери.

У бароковому світі всі мають приховувати своє справжнє обличчя, бути не тим, ким вони є насправді. “Життя – театр” – поширений бароковий мотив. Це виявляється не тільки в переодяганнях Росаури (спочатку в чоловіка, а потім в Астрею) та в появі охоронців у масках (Кларін каже про них: “Чи не карнавал тут?”), а й у тих ролях, які беруть на себе персонажі. Кальдерон ускладнює систему образів за рахунок того, що кожен актор фактично грає кілька ролей:

Сехисмундо – в’язень, тиран, мудрий монарх; Басиліо спочатку показаний як бездітний король, потім з’ясовується, що він люблячий батько, прихильник справедливості; Клотальдо – наглядач, а згодом жертва того, за ким наглядав, до того ж він ще й батько Росаури; Астольфо домагається Естрельї, але кохає Росауру тощо. Причому те, що приховано, виявляється в персонажах не одразу. “Видиме” і “невидиме” в героях розпочинають боротьбу, поки не розкривається їхня справжня сутність.

Та чи вона остаточна? І чи можна взагалі пізнати цей світ? Чи дійсний він, чи примарний?.. Що тут справжнє, а що ні?..

Кальдерон наголошує на тому, що світ – одвічна таїна, його не можна осягнути розумом. У ньому діють не тільки реальні, а й потойбічні ірраціональні сили, тому величезне значення мають різні пророцтва та прикмети. Світ – лише мана. “Хто живе тут – лише марить”.

Світ – лабіринт, де блукає людина. Усі ці формули, характерні для епохи бароко, яскраво втілено у драмі Кальдерона.

Великого значення автор надає Божій волі. Герої постійно звертаються у своїх монологах і діалогах до Бога. Сехисмундо, головний герой п’єси, щиро молиться Богові: “Боже правий, змилостився, заміни на ласку гнів!” Дивовижні повороти в житті принца зумовлені не лише щиросердим розкаянням його батька, а й волею Бога.

Світ у зображенні Кальдерона сповнений суперечностей, у ньому все швидко змінюється. Людське щастя і горе минають, як сон. І життя в цьому світі – лише сон. А “змінність долі у круговерті” визначає існування всіх смертних – від блазнів до королів.

Письменник підкреслює стихійність, неприборканість, невлаштованість світу, що виявляється в зображенні природних явищ (затемнення сонця, бурі, урагани тощо), соціальних подій (боротьба за престол, повстання) і подій в особистому житті персонажів.

Характерною особливістю світосприйняття Кальдерона є поєднання уявного і дійсного, сну і реальності. У такому складному синтезі різних начал живуть його герої – люди епохи бароко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Світ у драмі “Життя – це сон” – П’ЄСА П. КАЛЬДЕРОНА “ЖИТТЯ ЦЕ СОН” ЯК УТІЛЕННЯ СВІТОГЛЯДНИХ І ХУДОЖНІХ ПРИНЦИПІВ БАРОКО