Володимир Винниченко не залишався осторонь складних революційних подій 1905 року – сам писав листівки, видавав брошури, намагаючись розбудити національну і класову свідомість селян. Не раз він з товаришами вирушав у села для роз’яснювальної роботи на місцях.
В оповіданні “Студент” розповідається про те, як у селі трапилася пожежа. Нещасні люди збирають рештки пожитків і не знають, що робити далі. Їм хочеться знайти хоч ворога-палія і зігнати на ньому злість. Несподівано кимось висловлюється здогад, що підпал учинили студенти.
Свою непричетність до пожежі хлопець доводить пострілом у скроню.
Цей студент-агітатор знав, що за ним стежать, але коли трапилося лихо, то зрозумів, що не може бути осторонь людського горя, а зобов’язаний розділити його. Яка висота морального обов’язку народного заступника розкривається перед нами, коли читаємо про те, як студент підходить до погорільців: “…і
Жахливість, трагічність подій, які описує Володимир Винниченко, відтворені також з допомогою вражаючих контрастів. Вони роблять розвиток подій ще більш напруженим, тонко передають не тільки настрої селян, сприйняття ними студента, вираз його обличчя, а й картини відчаю погорільців із торжества весни у природі, жахливого буяння пожежі та її кволих останніх подихів уранці: “А з того боку , де згоріла половина села, сходило сонце, веселее і радісне.
Наплювать йому на недогорілі балки, на сірі, чорні обличчя, на дику тугу, на повислі руки маленьких людей. Воно собі умите, веселе, сміючись плило з того боку, звідки нісся всю ніч вітер, звідки тікали і хмарки, і місяць”.