Микола Гумилев. Багато десятиліть ми були приречені на слухи й домисли про його долю й про життя його, і вуж тим більше про обставини загибелі. У годину, коли він народився, морська міцність Кронштадт була сотрясаема штормом. Стара нянька побачила в цьому своєрідний знак, сказавши, що в народженого “буде бурхливе життя”. І вона виявилася права: пошуки, метання, пристрасть до подорожей короткі, але бурхливі тридцять п’ять відпущених Всевишнім літ
Як говорять, поет у Росії більше, ніж поет. І ніхто не може сказати про поета краще, ніж
Я прірвам і бурам вічний брат
Але я вплету у войовниче вбрання
Зірку долин, лілею блакитну
Поезія Гумилева аполітична, і це один з моментів, що, поряд з мистецтвом вірша, залучає мене в його Творчості. У його віршах знайшли відбиття й любов, і подорожі, і Війна, і екзотика. Тільки політика залишилася осторонь. Гумилева хвилювали не питання облаштованості миру, а сам дивний і невідомий мир, відчуття від зіткнення з ним.
Він створив теорію акмеизма, призиваючи сприймати мир беззастережно, але сам акмеистом не став, тому що був більше, значніше цього напрямку. Здається, що канони акмеизма
Микола Гумилев природжений поет, що побудував власний мир слова й почуття. Час довів, що цей мир нам не далекий, як не далека любов і смуток, щастя й розчарування. Але сум віршів Гумилева особливо лірична, особливо почуттєва, по особливому завораживающа й зворушлива:
Сьогодні, я бачу, особливо смутний твій погляд
И руки особливо тонкі, коліна обійнявши
Послухай: далеко, на озері Чад
Вишуканий бродить жираф
Кожна книга Гумилева це підсумок зробленого їм на момент її виходу, це осмислення життя й серйозна робота душі, що
Глас Бога чує у військовій тривозі
И Божими кличе своєї дороги
Його філософська лірика вилилася в збірник “Сагайдак”, у якому він задається питаннями, раніше його не хвилювали, робить відкриття, досі йому недоступні, наприклад:
Я ввічливий з життям современною,
Але між нами є перешкода
Усе, що смішить її, гордовиту,
Моя єдина відрада
Незважаючи на більшу захопленість екзотичними країнами Африки й Азії, Микола Гумилев безмежно відданий батьківщині. У той час, коли багато хто вже покинули або збиралися залишати Росію, він вертається, ідучи назустріч першій хвилі еміграції. Я не знаю, як зложилася б його доля поза батьківщиною, але для російської поезії він зробив максимум того, що міг, саме тому, що повернувся. А не повернутися Микола Гумилев не міг, тому що один раз зробив для себе відкриття:
Я кричу, і мій голос дикий,
Це мідь ударяє в мідь,
Я, носій думки великої,
Не можу, не можу вмерти
Немов молоти громові
Або води гнівних морів,
Золоте серце Росії
Розмірно б’ється в груди моєї
Час, коли Гумилев вступив на літературне поприще, було часом розквіту срібного століття російської літератури. Друкуватися він став з 1902 р. На початку свого творчого шляху Микола Степанович перебував під впливом символізму. В 1905 р. вийшла його перша книга віршів Шлях конквістадорів, а в 1908 р. друга Романтичні квіти із присвятою Ганні Андріївні Горенко, що згодом стала відомою поетесою Ахматової, своїй майбутній дружині. Протягом всього свого недовгого життя він випустив ще чимало інших збірників Перлів, Сагайдак, Багаття, Намет і інші
Гумилев по праву вважається лицарем російського Реннесанса, засновником нової літературної течії акмеизма й дивним майстром слова. Чудове й сонячне світло шукань, мріянь супроводжував Миколу Степановича практично все життя, воно опромінював його земні утвори й супроводжував йому в мандрівках. У всіх куточках миру відомі його віршовані добутки, починаючи від Азії й Африки й закінчуючи Америкою. Пам’ять про нього жива дотепер, як і жива його поезія, що так само чиста й прозора, як лісовий струмок
На початку творчого шляху, випробовуючи свої перші літературні невдачі, Гумилев почав дуже серйозно захоплюватися французькою літературою, історією живопису й театру, прагнув осягти культуру минулих епох. Тим самим він втілював у життя заповідь: зробити себе таким, яким би він хотів бути. Яким він став, нам відомо. Навіть Володимир Набоков у своїй повісті Спостерігач назве його співаком мужності
Мені здається, що в тій самій тиші французьких бібліотек і зародився Гумилев-путешественник, дослідник чаклунського континенту Африки й безстрашний мисливець на тигрів. Знайомство з культурою європейського Реннесанса зробило його назавжди лицарем і співаком романтики. Період, що передує виданню книги віршів Романтичні квіти, знаменний написанням дуже важливого для Гумилева вірша, що послужило відправним пунктом до створення образа романтичного героя його ліричних добутків і від якого відгалузилися багато інших його віршів, а також драми й поеми.
Цей вірш був написаний для збірника, що готується, Романтичні квіти й називалася Чарівна скрипка. Даний вірш є ключовим для всього творчості поета, тому він не випадково дорожив їм настільки, що навіть погодився не включати його в збірник, що друкується, для того, щоб воно пролунало вперше спочатку на сторінках такого авторитетного журналу, як Терези
Милий хлопчик, ти так веселий, так світла
Твоя посмішка,
Не проси про це щастя, що отруює мири,
Ти не знаєш, ти не знаєш, що таке
Ця скрипка,
Що таке темний жах зачинателя гри!
В образі скрипки в Гумилева виступає поезія, що одночасно є й смертельним закляттям, і вищим блаженством
Отже, над другою книгою Романтичні вірші Гумилев працював практично все життя, у цей збірник входило близько 32 віршів. Романтик Гумилев поезії зла протиставляв поезію краси земних мандрівок і мріянь. У цьому збірнику вперше проявляється африканська тема, навіяна відвідуванням в 1907 р. африканського континенту.
Муза мандрівок повертає поета на береги Нила, до таємничого озера Чад, а потім і далі до імператора Каракалле. Але всі ці вірші скоріше відбивають мріяння про невідомому й незбагненному, чим пережите
Оголошена ревінням і тупотом,
Убрана в полум’я й дими,
Про тебе, моя Африка, пошепки
У небесах, говорять серафими
Своє життя Гумилев побудував як наближення до ідеалу поета: багато років він присвятив учнівству й строгій дисципліні, поступово розширював і в той же час конкретизував мир своїх образів. Навіть в останньому збірнику Гумилев залишився зосереджений на своїх глибинних щиросердечних рухах, пов’язаних з гострим переживанням сучасності й з почуттям трагічної тривоги. Основна заслуга Гумилева це введення в російську поезію елемента мужнього романтизму, а також створення власної традиції, що опирається на принцип особливо строгого відбору поетичних засобів, сполучення напруженого ліризму з декларативними інтонаціями, а патетики з легкою іронією
Будучи прекрасним художником, він залишив цікаву й значну літературну спадщину, вплинув на подальший розвиток російської поезії. Гумилев жив у майже примарному світі, цурався сучасної йому дійсності, сам створював для себе країни й населяв їх вигаданими героями
(2 votes, average: 4.00 out of 5)