Дитинство видатного українського письменника-гумориста Остапа Вишні припало на добу царизму. Нелегкі то були часи, але письменник віднаходить найтепліші інтонації, змальовуючи своє дитинство. Один з таких творів має назву “Перший диктант”.
У сім’ї Остапа було дванадцятеро дітей. Складно було батькові й матері поратись у такому “хазяйстві”, та що робити! Батькам дуже кортіло, щоб їх діти були письменними, але на хуторі ніякого навчального закладу не передбачалось.
До найближчої школи було далеко, не в кожної дитини були
Дуже сміялась учителька, а сам оповідач отримав двійку.
В оповіданні
У цьому епізоді, мов через збільшувальне скло, видно всі разючі протиріччя дореволюційної України: треба писати російською, та ще про “господ”, а на додаток про їхнього собачку, який, як не верти, усе одно з панської породи.
Сміх Остапа Вишні в гуморесці “Перший диктант” є добрим сміхом. Усі герої твору є позитивними, а Марію Андріївну взагалі можна вважати взірцем позитивного героя. Може здатись, що Вишня найдоброзичливіший гуморист в українській літературі.
Проте сміх письменника бував ще й викривальним, саркастичним, нищивним, коли Вишня писав про ворогів українського народу, яку б машкару ті не надівали.
Не кожна людина вміє згадувати. Минуле здається втраченим повністю, але спогади можуть повернути його в усій повноті, хоча й на короткий час. Згадавши про дитинство, людина відчуває живий зв’язок між власним минулим і майбутнім, що з такою щирістю доводять автобіографічні твори Остапа Вишні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)