Юрій Визбор – особистість у мистецтві багатогранна. Я вже не говорю про його першокласних, що запам’ятовуються ролях у наших кінофільмах, про його прозу… Н, об головне все-таки, із чим він увійшов у наше мистецтво, – авторська пісня, рух, одним із зачинателів якого він по праву є. Булат Окуджава. Хто перший взяв гітару й, підійшовши до мікрофона, став не читати вірші, а співати їх?
Хто був першим бардом, що співає поетом нашого часу? Багато хто думають: Окуджава. Ще частіше говорять: Висоцький. У людей є підстави думати так. Але якщо бути
Був час недовге, півтора-два року наприкінці п’ятдесятих, коли саме він, що яскраво виділився, що як би виплив із хвиль тоді студентської пісні, що широко розлилася, одноосібно опанував увагою й серцями слухачів. Магнітофонні стрічки, передані з будинку в будинок, і живі голоси, що підхоплюють пісню від багаття до багаття, минулого немов відбиттям вигляду самого Визбора, веселого, жовтоволосого, круглолицього хлопця в ковбойці, що не те співав, не те шепотів, не те розповідав із простотою, що бере за душу:
Лижі в грубки коштують, Гасне захід за
Він був артистичний, цей співак у багать, і в його артистизмі вже була намацана своя довга тема, своя інформація, знайдена відразу й точно. Тоді жартували: у Визбора навіть гітара сміється! Через десятиліття проніс Визбор цю свою посмішку.
Поруч із пронизливим елегійним сумом Окуджави, поруч із лютим, гнівним напором Висоцького не повторювалася посмішка, що іскриться, Визбора, і пісні його пізнавані саме по відсвіті сміху. Життя його виявилася недовгою. Усього п’ятдесят років. Він встиг багато чого.
Написав кілька сценаріїв, видав пари книжок оповідань, зіграв кілька кіно-ролей. Залишив купу чарівних акварельних, гуашевих пейзажів, “зелені озера так риски лісів…”. Його пісні існують у живій пам’яті людей, їх співають у студентських гуртожитках, у багать, на зимівлях, у кубриках і в кают-компаніях.
Він поет товариства, поет тісних людських зв’язків. Герой Визбора завжди у зв’язці, у ланцюжку. Він – співак чоловічої доблесті.
Його герой – людина з рюкзаком і ледорубом. Людина на крутому схилі. На палубі, що нахилила.
За кермом машини, що мчиться. За штурвалом літака, що злітає. Його символи – тропа, що йде в туман, тропа, по кручі виходячи до сонця.
Його мова – скупі жести. Чоловіча небагатослівність, що злегка соромиться себе, що як би ховає свою силу. Юрій Визбор з тих самих дітей війни, що вижили в страшні роки, виросли на “горбатих вулицях”, а потім, вивчившись, освоївши книжкові премудрості, закинули за спини рюкзаки й пішли освоювати цю землю. Визбор з його нехитрими мелодіями, з його щиросердністю – романтик цього покоління. Він – поет покоління, що не втратило юнацької мрійності.
Він – поет епохи, що заповість свою мрію сильним людям майбутнього.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)