народу. Що лунає з уст вибраних умільців. Я – сопілка в устах мого народу, і тільки йому підвладні пісні, що пролунають, народившись у мені”.
До цього відкриття митець ішов стихійно, але неухильно – його вели доля й покликання. Спочатку він не знав, що в ньому після смерті діда оживе буйнодивний світ кольорів. Наступний щабель його духовного зростання – захоплення красою церкви Богородиці. У язичницькій Радогості, захованій в “глибини зеленого дивосвіту”, його вразила летюча барвна каплиця, а її хранителька Звенислава відкрила
Ось чому пізніше, у Константинополі, вже спробувавши в Радогості та болгарському монастирі “вичаровувати з небуття новий світ”, Сивоок шукав у барві людину. Можливо, тому до нього на будівництво собору йшли “босі, без шапок, бідні, обідрані, несміливі, він учив їх, працював разом з ними, жив з ними в нужді і клопотах…”. Отож, велика любов Сивоока до людей допомогла йому спорудити дивохрам. І коли доля поставила перед ним вибір: собор чи кохана? – він став на захист
Так підказала йому любов і честь – інакше він не міг би бути гідним того дива, яке творив своїми руками.
Софія Київська постала з любові. І не так важливо, хто був її творцем. Адже увібравши кожною цеглиною, кожною лінією й кожною барвою променисте тепло душі свого творця, вона перетворилася для нашого народу на всесильний оберіг. Свідок тисячолітньої історії українців, Софія Київська й сьогодні стоїть на чатах нашої духовності, не дає впасти в прірву безпам’ятства й зневіри.