Соціальна спрямованість, реалізм та народність пісень в п’єсі “Наталка Полтавка”

Всесвітньо відомий російський композитор П. Чайковський відзначав: “Бувають щасливо обдаровані натури і так само бувають обдаровані народи. Такий народ-музикант – це українці”.

Гортаючи сторінки історії, бачимо, що саме у поетичних рядках пісень український народ зберігся як нація з викінченою культурою, милозвучною мовою, багатими традиціями та звичаями. А зібрати воєдино, висвітлити багатство душі народної, затаврувати ганебне, Що є в суспільстві, покликані були “обдаровані натури”, майстри пера.

Саме такою людиною,

яка намагалася розкрити своєрідність, пісенність народу, і був видатний український письменник, автор славнозвісної “оперы малороссийской” “Наталка Полтавка” Іван Петрович Котляревський, геній якого виріс на глибокому знанні народних традицій.

У сюжетну тканину п’єси автор увів двадцять два пісенні номери – переважно арії, кілька дуетів, тріо, фінальний хор – і зробив це так майстерно, що пісні стали не тільки зовнішньою оздобою, а й зробили твір високохудожнім, національно самобутнім, народним, реалістичним.

Створюючи п’єсу, письменник використав сюжети кращих зразків народної творчості,

що так правдиво і яскраво передавала трагедію нещасної дівчини, яку примушували обставини вийти заміж за нелюба. Наталка виконує пісні “Віють вітри, віють буйні”, “Видно шляхи полтавськії”, “Ой мати, мати! Серце не вважає”, виливаючи сум і тугу, що огортають любляче серце.

А чи може зрозуміти почуття простої селянської дівчини багатий возний Тетерваковський, принципи якого в словах: Всякий, хто вище, той нижчого гне,- Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Кориться, гнеться пред ним, як дуга!

Мабуть ні, тому що не здатний він збагнути глибину душі дів чини. Цей персонаж сповідує свою “філософію”, виправдовуючи соціальну нерівність, несправедливість, брехню та хижацтво у переробленому вірші Г. С. Сковороди “Всякому городу нрав і права”. Наталка змушена була подати рушники нелюбу заради спокою матері, яка вболівала за долю дочки, бажала щасливого забезпеченого життя.

З глибоким схвильованим почуттям Терпилиха виконує пісню “Чи я тобі, дочко, не добра желаю”. І. П. Котляревський з особливою симпатією змалював образи бурлаків-наймитів Петра і Миколи. Обидва вони були сиротами, але не корилися лихій долі, зберегли життєрадісність. Саме ці герої твору виконують пісні патріотичного звучання: “Гомін, гомін, гомін по діброві”, “Ворскло, річка невеличка”, “Та йшов козак з Дону додому”, що підкреслюють їхню любов до рідного краю.

Отже, народність твору полягає насамперед у показі автором духовної вищості представників простого народу, щирих, працелюбних, чесних.

Ліричність обробки письменником пісень “Сонце низенько, вечір близенько”, “Вітер віє горою, любивсь Петро зо мною”, “Дід рудий, баба руда” тонко передає дух народної творчості. Зі своїми чарівними піснями п’єса “Наталка Полтавка” пішла по всій Україні. Цей твір здобув популярність серед народу.

Пізніше популяризації п’єси в Україні сприяла чудова музика М. Лисенка, створена на основі народних мелодій. А майстерне виконання партій О. Петрусенко, І. Козловським, 3. Гайдай та іншими майстрами сцени знову й знову підкреслювало незаперечну істину: народ наш “щасливо обдарований”. Невмирущість твору І. Котляревського зумовлена яскравістю, народністю, реалізмом пісень, що не дають погаснути вогнищу обдарованості української нації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Соціальна спрямованість, реалізм та народність пісень в п’єсі “Наталка Полтавка”