Хуха-Моховинка народилася влітку. Всі її дуже любили за добру й щиру вдачу, слухняність та працьовитість.
Хухи бувають різними: лісовими, печерницями, очеретянками, бур’янами, степовичками, байрачними, левадними. В залежності від того, де вони живуть. Але Хухи не люблять вогких місць, тому ніколи не живуть на болотах. Моховинка була боровинкою.
Хатинка її була під великою сосною. Хуха мала довгу вовночку. Вовна в Хух такого ж кольору, як і речі, біля яких вони знаходяться.
Якось Моховинка прокинулася від того, що випав перший сніг.
Вискочивши надвір, вона побачила, що хтось рубає її сосну. Хухи не могли нічого зробити, і покликали лісника. Відчувши небезпеку, дід кинувся тікати. Але було запізно – хатку Хухи було зруйновано. Побігла Моховинка на край лісу.
Там вона побачила дивні споруди, звідки тягло теплом і пахло чимось смачним. Це був хлів. Потрапивши в хатину, Хуха побачила двох великих білих тварин, схожих на диких кіз або сарн. Вони дозволили Моховинці пожити в них. Тож тепер вона стала хлівною Хухою.
До хлівця раз у раз приходила дівчинка,
Одного разу в хліві трапилася біда. Коза Лиска заплуталася в сітці, що її кинув господар. Ніхто не міг допомогти їй. Тоді Моховинка пробралася в дім, стала будити дітей.
А коли всі дорослі пішли, Моховинка стала видимою для діток і розповіла їм про лихо, що сталося із козою. Діти поспішили на допомогу.
Відтоді Хуха дуже подружилася з дітьми. Якось, коли Моховинка гралася з дівчинкою та хлопчиком, зайшов дід, побачив Хуху і почав лаятися. Потім кинув у неї сокирку.
Побігла тоді Хуха в ліс, зробила собі тимчасову хатинку й зажила собі.
Так минув рік. Знову настала сніжна зима. Та Моховинка вже була дорослою і не боялася снігу та холоду. Якось вона побачила біля зрубаної сосни діда, що зрубав її сосонку.
Він лежав, заметений снігом і молився, просив пробачити його гріхи. Шкода стало Моховинці старого. Покликала вона інших Хух, вони зігріли діда, допомогли підвестися. Моховинка підійшла до нього й сказала, що вона не буде мститися за заподіяне їй зло.
Адже Хухи не тримають зла, не шкодять людям. Вони, навпаки, лише допомагають їм. Потім Моховинка провела діда додому.
Дід дуже зрадів і спитав, чим може віддячити. А вона відповіла, що Хухи не потребують подяки. І попросила лише, щоб він усім розповідав правду про Хух.
Змальовуючи створіння, які “невидимо живуть обіч з нами”, Королів-Старий намагався розширити межі уявлення про довколишній світ природи й людини.
У казці “Хуха-Моховинка”, так само, яку “Потерчатах” головними героями є міфічні істоти. Хуха – це фантастична істота, вигадана самим автором. Ця істота, пухка, як мох, інколи з’являлась перед очима людей, коли, дуже втомившись від роботи, вони казали: “Хух!”. Як усі фантастичні істоти, згадані у творах Короліва-Старого, Хуха-Моховинка не пам’ятає зла. Швидко забувши заподіяне їй зло, вона рятує від смерті діда-дереворуба, який зруйнував її хатку та вигнав з батьківщини.
Автор утілив у цьому образі багато важливих думок: про любов до батьківщини; про необхідність бути уважними, чутливими до інших; про те, що добро завжди перемагає. Крім того, казка вчить нас дбайливому ставленню до природи – як живої, так і неживої. Бо один раз заподіявши зло, можна накликати біду на себе.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)