Через базарний майдан іде поліційний наглядач Очумєлов. За ним ступає рудий городовий. Навколо тиша. Аж раптом із дров’яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах і озираючись, Ги жить собака. За ним женеться чоловік у перкалевій накрохмаленій сорочці та розстібнутій жилетці.
Він викрикує в бік собаки: “- Дак ти кусатись, нечиста сило! Братця, не пускай його! Тепера не велено кусатись.
Держи! А. а!”
Незабаром коло дров’яного складу збирається натовп. Чоловік – це був золотар Хрюкін, – піднявши вгору праву руку,
В центрі натовпу, розставивши передні ноги і трусячись усім тілом, сидить на землі біле хортеня з гострою мордою і жовтою плямою на спині. У сльозавих очах його вираз туги й жаху.
Хрюкін каже, що собака вкусив його і вимагає покарання. Очумєлов свариться і каже, що таке не минеться безкарно. Що хазяїна теж треба притягти до відповідальності.
У цю мить з натовпу хтось сказав, що це собака генерала Жигалова.
Мова наглядача ураз змінюється:
Ти ж, бра. звісний народ! Знаю вас, чортів!”
Але тут городовий зауважує, що собака – не генеральський. В генерала таких немає. Очумєлов каже, що й сам знає – в генерала собаки дорогі, породисті. І каже Хрюкіну, щоб той так цього діла не залишав.
Треба провчити негідника.
У натовпі хтось каже, що таки бачив у генерала такого собаку. Очумєлов знову змінюється в обличчі. “. Він, може, дорогий, а коли кожна свиня йому в носа цигаркою тикатиме, то зіпсують як стій та дивись.
Собака – тендітна тварина. А ти, йолопе, опусти руку, – каже він Хрюкіну. – Нема чого дурного свого пальця виставляти. Сам винен. “
Нарешті на майдані з’являється генеральський кухар, який впевнено заявляє, що в них таких собак зроду-віку не бувало.
“І розпитувати тут довго нема чого, – каже Очумєлов. – Бродячий! Нічого тут довго розводитись. Сказав бродячий, значить бродячий. Знищити, от і все”.
Кухар продовжує, що цей собака – генералового брата.
Очумєлов з солодкою усмішкою: “Та хіба братик їхній приїхали. Ах ти, Боже ж мій, Господи! А я й не знав. Так це, виходить, їхній собака. Дуже радий.
Візьми його. Песик нічогенький. Меткий такий. Хап цього за палець!
Ха-ха-ха. Ну, чого тремтиш? Ррр. бр.
Сердишся, шельмо. Ач, який цуцик. “
Прохор кличе собаку і йде з ним від дров’яного складу. Натовп регоче з Хрюкіна.
Очумєлов, сиплячи погрози Хрюкіну, продовжує прямувати через майдан.