У гавань, що неподалік від стольного граду Фраттомброзы, входить неабияк порвана бурою галера під командою доблесного венецианца Панталоне. На ній принц Дженнаро везе наречену своєму братові, королеві Миллону. Але не зі своєї волі виявилася тут Армилла, дочка Дамаського царя: переодягнений купцем Дженнаро обманом заманив її на галеру, обіцяючи показати всілякі заморські дивини.
Дотепер Армилла вважала свого викрадача мерзенним піратом, але тепер Дженнаро може розповісти їй оправдывающую його вчинок і льодову душу історію. Раніше король
Якось раз він підстрелив чорного Ворона, той упав на мармурову гробницю, почервонивши її кров’ю. У ту ж мить перед Миллоном став Людожер, якому Ворон був присвячений, і прокляли вбивцю страшним прокльоном: якщо Миллон не знайде красуню, що була б біла, як мармур, червона, як воронова кров, і чорна, як крило вбитого птаха, його чекає страшна смерть від туги й роздирань. З того самого дня король став на очах марніти, і Дженнаро, спонукуваний братньою любов’ю й жалем, відправився на пошуки
Після довгих мандрівок він нарешті
Поки Дженнаро розмовляє із принцесою, Панталоне купує в якогось мисливця коня й сокола – настільки прекрасних, що принц негайно призначає їх у подарунок братові. Коли Дженнаро віддаляється в намет відпочити від ранкових хвилювань, над його головою влаштовуються два Голубки, і з їхньої бесіди принц довідається страшне: сокіл, потрапивши в руки Миллону, выклюет йому ока, кінь, тільки-но король підхопиться в сідло, уб’є сідока, а якщо той все-таки візьме в дружин Армиллу, у першу ніч у королівські покои з’явиться дракон і пожере нещасного чоловіка; Дженнаро ж, коли він не вручить обіцяного Миллону або розкриє відому йому таємницю, призначено звернутися в мармурову статую. Дженнаро в жаху підхоплюється з ложа, і відразу до нього з морської безодні виходить Норандо.
Чарівник підтверджує сказане Голубками: один із братів – або король, або принц – життям заплатить за викрадення Армиллы. Злощасний Дженнаро в сум’ятті не може знайти собі місця, поки йому в голову не приходить рятівна начебто б думка
Довідавшись про прибуття брата, король із усім двором поспішає в гавань. Його вражає промениста врода Армиллы, і, об чудо! від тяжких недуг не залишається й сліду. Армилле доводиться по душі краса й увічливість Миллона, так що вона цілком по добрій волі готова стати його дружиною. Дженнаро величезних праць варто не проговоритися про пекельну помсту Норандо, коли ж мовлення заходить про весілля, воно просить Миллона почекати, але, на жаль, не може виразно пояснити, чим викликане таке дивне прохання
Братові це не дуже подобається. Підходить час вручити королеві коня й сокола, побачивши яких він, як жагучий мисливець, випробовує справжній захват. Але тільки-но птах виявляється в руках Миллона, як Дженнаро обезглавлює її ударом ножа.
Коли до здивованого монарха підводять коня, принц настільки ж блискавично мечем підрубує передні ноги шляхетної тварини. Обоє диких учинку Дженнаро намагається виправдати миттєвим сліпим поривом
Миллону ж у голову приходить інше пояснення – божевільна сліпа пристрасть брата до Армилле. Король засмучений і стривожений тим, що його дорогий брат палає любов’ю до майбутньої королеви. Він ділиться своїм сумом з Армиллой, і та зовсім щиро намагається обілити Дженнаро, затверджує, що совість і почуття принца чисті, але, на жаль, нічим не може підкріпити свої слова.
Тоді Миллон просить Армиллу заради їхнього загального спокою поговорити із Дженнаро як би наодинці, а сам ховається за портьєрою. Армилла прямо запитує принца, що змушує його наполягати на зволіканні з весіллям
Але той не дає відповіді й лише благає принцесу не ставати дружиною Миллона. Поводження брата зміцнює підозра короля; до всіх завірень Дженнаро в чистоті його помислів Миллон залишається глухий. Не бачачи Дженнаро серед присутніх на весільному обряді в храмі, Миллон вирішує, що брат готовить заколот, і велить заарештувати його.
Королівські слуги всюди ишут принца, але не знаходять. Дженнаро розуміє, що не в його силах запобігти одруженню, однак, думає він, ще можна востаннє спробувати врятувати брата й самому при цьому залишитися в живі. Миллон перед вівтарем називає Армиллу своею дружиною
Із храму й молоді й гості виходять не радісними, але, навпроти, наляканими й засмученими, тому що церемонія супроводжувалася всіма недобрими ознаками, які тільки можна собі представити. Уночі по підземному ході Дженнаро з мечем у руках пробирається до шлюбного спокою короля й стає на варту, виконаний рішучості врятувати брата від страшної смерті в пащі дракона. Чудовисько не змушує себе чекати, і принц вступає з ним у смертний бій. Але, на жаль!
З ніг до хвоста дракон покритий алмазною й порфірною лускою, проти якої неспроможний меч. Всі свої сили принц вкладає в останній розпачливий удар
Чудовисько розчиняється в повітрі, а меч Дженнаро розсікає двері, за якої сплять молоді. На порозі з’являється Миллон і обрушує на брата страшні обвинувачення, тому ж нема чим виправдуватися, тому що дракона й сліду нема. Але й отут зі страху звернутися в камінь Дженнаро не зважується розкрити братові таємницю прокльону Норандо. Дженнаро заточают у темницю, а якийсь час через він довідається, що королівська рада присудила його до смерті й що вже готово відповідний указ, підписаний його рідним братом
Вірний Панталоне пропонує Дженнаро бігти. Принц відкидає його допомогу й просить лише будь-що-будь умовити короля прийти до нього в темницю. Миллон, що аж ніяк не з легким серцем прирік брата на смерть, спускається до нього в підземелля.
Дженнаро знову намагається переконати короля у своїй невинності, але той і слухати не хоче. Тоді принц вирішує, що однаково йому не жити на цьому світлі, і розповідає Миллону про страшний проклін чарівника
Ледь произнеся останні слова, Дженнаро перетворюється в статую. Миллон у повному розпачі велить перенести нерукотворна статуя в королівські палати. Він хоче закінчити життя, спливши слізьми в ніг того, хто ще так недавно був його гаряче любим братом. Королівський палац тепер виявляє собою саме похмуре й сумне місце на світлі
Слуги, яким життя тут не обіцяє більше колишніх задоволень і наживи, біжать, як пацюка з корабля, у надії підшукати містечко повеселее. Миллон ридає в ніг скам’янілого Дженнаро, проклинаючи себе за підозрілість і жорстокість, а пущі того клянучи безжалісного Норандо. Але отут, почувши стогони й прокльони короля, чарівник з’являється йому й говорить, що безжалісно не він, Норандо, а доля, що предначертала вбивство Ворона й проклін Людожера, викрадення Армиллы й помста за нього.
Сам Норандо – лише знаряддя долі, не владне втручатися в її приречення. Будучи не в силах нічого змінити, Норандо проте відкриває Миллону єдиний страшний спосіб пожвавити Дженнаро: щоб статуя знову стала людиною, Армилла повинна вмерти від кинджала
Із цими словами черодей втикає кинджал у ніг статуї й зникає. Миллон проговорюється Армилле, що їсти спосіб пожвавити Дженнаро; уступаючи її наполегливим проханням, він нарешті повідомляє, який саме. Ледь король виходить із зали зі статуєю, як Армилла вистачає кинджал і простромлює їм свої груди.
Тільки лише перші краплі її крові проливаються на статую, як воно оживає й сходить спьедестала.
Дженнаро живий, але прекрасна Армилла випускає дух. Миллон у розпачі намагається заколоти себе тим же кинджалом, і лише на превелику силу брат утримує його. Раптом поглядам безутішних братів, як завжди незрозуміло звідки, є Норандо. Цього разу він несе радісну звістку: з кончиною Армиллы, що надолужила вбивство Ворона, завершилося страшне й таємниче коло приречень долі.
Тепер він, Норандо, уже не сліпе знаряддя й може по власній волі використовувати свої могутні чари. Першою справою він звичайно ж воскрешає дочку. Можна представити, яка отут усіма опанувала радість: Дженнаро, Миллон і Армилла обіймалися й заливалися слізьми щастя
А скінчилася справа, як водиться, веселим і шумним весіллям
(2 votes, average: 3.50 out of 5)