Ой ти, Морозенку,
Ой ти преславний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Україна плаче.
Та не так тая Україна,
Як те горде військо!
Ой заплакала Морозиха,
Йдучи рано на місто.
Ой заплакала Морозиха
Та й стала тужити,
Що взяли її сина Івана
У військо служити.
“Не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ходім з нами, з козаками,
Та меду-вина напийся!”
“Ой чогось мені, панове-браття,
Мед-вино не п’ється, –
Ой десь мій син Морозенко
З турком-шведом б’ється!
Ой щось,
Сизий орел в’ється, –
Мабудь, мій син Морозенко
Назад не вернеться!”
У неділю та ранесенько,
Та ще до схід сонця,
Ой плакала Морозиха,
Сидя край віконця.
“Ой щось рано-ранесенько
Став мак розпускаться, –
Мабуть, син мій Морозенко
У неволю попався”.
Ой з-за гори з-за крутої
Горде військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.
Ой не вспів той Морозенко
На коника сісти,
Обступили Морозенка
Турецькії війська.
По тім боці запорожці
Покопали шанці;
Ой впіймали Морозенка
У неділю вранці.
Ой
Той мак розпускався, –
Ой уже наш Морозенко
У неволю попався.
Ой загнали Морозенка
В глибоку долину
Та спіймали Морозенка
За червону жупанину.
“Не будемо, Морозенку,
Ані сікти, ні рубати,
Лиш будемо, Морозенку,
Живцем серце добувати”.
Посадили Морозенка
На біле ряденце,
Ой вийняли з Морозенка
Кривавеє серце.
Познімали з Морозенка
Всі червоні стрічки;
Куди везли Морозенка –
Там червонії річки.
Розкопали Морозенку
Глибоку долину,
Висипали Морозенку
Високу могилу.
Прилетіла зозуленька,
Начала кувати:
“Вийди, вийди, Морозихо,
Морозова мати!”
Прилетіла зозуленька,
Сіла на воротях:
“Вийди, вийди, Морозихо,
В червоних чоботях!”
Прилетіла зозуленька
Та й сіла на хвіртці;
Ой виходить Морозиха,
Руки її в тісті.
Ой як вийшла Морозиха
У густії лози, –
Обілляли Морозиху
Дрібненькії сльози.
Ой, Морозе, Морозенку,
Ти преславний козаче!
За тобою вся Вкраїна
Тяжко-важко плаче!