Скорочено “Нильс Люне” Якобсена по главах – Частина 1

Книга відкривається описом характерів батьків героя: його мати – захоплена романтична душа, що живе у світі поетичних мрій, а батько, що побачив найбільші столиці Європи, людина досить утворений, щоб розуміти важливість утворення й не занадто серйозно сприймати висоту поетичних здіймань. Нильс Люне дружить із пасторським сином Фритьофом і тимчасово відданим на піклування батька сином далеких родичів Эриком, якому ладять Майбутнє художника-скульптора. Навчає хлопчиків домашній викладач – “не закінчив курсу” (тобто провалений

на іспитах) богослов і філософ Бигум, що вважає себе невизнаним генієм, “сучасники якого ще не народилися”. Бедный і малопривабливий, він безнадійно закоханий у гостює в Люне родичку – молоду тітку Нильса Эделе, блискучу світську даму, відправлену в Село для виправлення здоров’я

Гарна й елегантна, звикла до салонного спілкування, молода жінка тримає на відстані навіть родичів і різко, хоча й не без внутрішнього співчуття, відкидає любов Бигума, коли він нарешті насмілюється порозумітися. Справді, на що вчитель сподівався? Безсумнівно, він знав її відповідь наперед і дарма розпікав свою уяву. Не слід прагнути

до неможливого.

Але, якщо йому хочеться страждати, нехай страждає!

Заборонити страждати вона йому, природно, не може. Так їй і однаково! Через рік ранньої навесні Эделе, предмет першої хлоп’ячої закоханості Нильса, умирає від сухоти

Ніхто не довідався про її власну любов до знаменитого артиста, для якого Эделе була всього лише однієї з тисяч шанувальниць. Нильс гаряче переживає її смерть. У момент прощання він просить Бога залишити Эделе в живих, але Бог не чує його, і хлопчик відкидає Бога, не перестаючи, по суті, у нього вірити, тому що про віру поки ще не замислюється.

Незабаром друзі розстаються. Эрик відданий у навчання до відомого скульптора, а Нильс і пасторський син Фритьоф надходять у Копенгагенский університет; їх захоплює інтелектуальне й артистичне життя столиці, вони з наснагою сприймають нові ідеї й віяння

Нильс у числі деяких вибраних стає завсідником у будинку у фру Бойе – блискучої тридцятирічної красуні, удови, відомої своїми вільними поглядами й невимушеністю аж ніяк, втім, не розпущеного поводження. Спритна й артистична кокетка, фру Бойе захоплює Нильса – вона з ним грає, насолоджується обожнюванням, замилуванням її красою. Нильс же болісно в неї закоханий.

Проходить рік. Молодого студента терміново викликають додому в Ленборгорден, де небезпечно хворий батько

Живим Нильс його не застає, Вражена смертю чоловіка, занедужує й мати. Вона почуває приреченість, але поступовий стан її кращає настільки, що вони разом з Нильсом відправляються в подорож по Італії й Швейцарії, про яке Бартолина мріяла все життя. Дивно, але історичні замки, площі й скарбниці мистецтва особливих захватів у неї не викликають. Їх ідеальний літературний образ обіцяв багато більше.

Бартолина Люне повільно вгасає. Але вона переживає близьке, як ніколи, єднання із сином і вмирає в нього на руках у Кларане, після чого Нильс негайно вертається в Копенгаген. Після пережитого Нильс бачить фру Бойе в іншому світлі – слово “богема” так і проситься йому на розум. Але відбувається непередбачене: фру Бойе, що проповідувала раніше вільне почуття, заручена, вона виходить заміж: все колишнє її поводження було позою; так, вона – сама звичайна жінка, і їй хочеться знову потрапити у світло, їй потрібна опора.

Хоча Нильс їй не байдужний: сама не знаючи, чи грає вона чергову “сцену” або дійсно хоче любові, фру Бойе ледь Нильсу не віддається. Але він не хоче руйнувати дорогу йому ілюзію ніжних платонічних відносин

Нильс залишається один. І з жадібністю ковтає книги (“Дізнаватися – настільки ж прекрасно, як жити на світі!”), займається естетикою й філософією, пише вірші. Він доходить настільки розкутості, що відмовляється від віри в Бога, проповідуючи віру в атеїзм, про що відверто розповідає вільнодумному консерваторові (бувають і такі!

) докторові Йеррилю. По думці Люне, потоки любові, що виходять від людей до Бога, при загальному атеїзмі повернуться на землю. Тоді вони звернуться від людини до людини, небеса спорожніють, і на землі запанують доброта, справедливість і мудрість. Тим часом з Італії вертається Эрик, що виїхав туди починаючим скульптором, а вернувшийся процвітаючим живописцем

Разом з Эриком вони відвідують улітку садибу у Фьордбю, де живе зі своїм чоловіком, поміщиком і комерсантом, ще одна тітка Нильса. Тут, у садибі, обоє друга закохуються в кузину Нильса – юну, досить утворену й дуже природну Фенимору. Більше життєлюбний і енергійний Эрик завойовує її любов, його речення руки прийняте, а Нильс вертається в Копенгаген один

Він знову страждає від самітності: постійно буваючи на людях, він спостерігає за ними, але він – не з ними. Нильс почуває: він усе ще не знайшов себе, і всі його наукові, філософські й поетичні заняття – не більш ніж підготовка до стрибка, на який він, може бути, не насмілиться ніколи. Через два роки приходить лист від Эрика. Той у розпачі: вони з Фениморой живуть у повній духовній самітності

Будинок вони знімають на березі фіорду в провінційній глухомані. Інтелектуального спілкування тут – ніякого! Эрик почуває: він видихнув, втратив талант і не може змусити себе взяти кисть у руки. Нильс негайно відправляється в шлях – він потрібний другові й повинен йому допомогти! Але допомогти Эрику неможливо – це Нильс розуміє при першій же зустрічі

Натхнення з’являється й пропадає нез’ясовно, і Эрик, відмовляючись від Творчості, увесь час проводить у пиятиках і гульбах. Від колишньої їх з Фениморой любові не залишилося сліду. Вони нею переситилися.

Нильс жалує Фенимору, він хотів би відродити її для нового життя й позбавити від приниження. Однак його жалість викликає у Фениморы лише озлоблення

Хоча помалу лід відчуження між ними тане. Поки нарешті не відбувається те, що повинне було відбутися: Нильс і Фенимора відкривають для себе, що люблять один Одного. Нильс пропонує Фениморе бігти, але вона бариться з рішенням, не може уявити собі, як сприймуть втеча її люблячі й дуже традиційно мислячі батьки.

Приховувана любов вироджується в порочну пристрасть. Один раз під час чергового загулу Эрика фенимора очікує Нильса, що обещали прибігти до неї на ковзанах по льоду фіорду (Нильс живе на іншому його березі), але одержує термінове повідомлення – Эрик загинув, він розбився в сусіднім місті: кінь поніс, карета перевернулася, і Эрик ударився головою об кам’яну стіну

Нильс уже видний під місяцем на льоді, і назустріч йому босоніж по снігу біжить Фенимора. Вона обрушує на коханця грубі прокльони, Смерть Эрика – це покарання за її гріх, за зраду чоловікові! Недавнє минуле бачиться Фениморе вже в зовсім іншому світлі

Нильс залишає її з важкою душею – він бичує себе: “Якщо нічим путнім стати не вдалося, так уже неодмінно треба зробитися Іудою”. Майже два роки після цього Нильс Люне проводить за кордоном. В Італії він дружить зі знаменитою співачкою мадам Одеро, вони живуть один час поруч у готелі.

Як не дивно, але саме спілкування з Нильсом виліковує співачку – вона страждала від болів у горлі – і, не чекаючи повернення Нильса в готель (він випадково в цей момент відлучився), спробувавши голос у саду, мадам Одеро їде, їй не терпиться знову ступити на сцену. А Нильс Люне ще раз втрачає близьку йому душу

Але хоч комусь і він теж допоміг! Нильс вертається додому в Данію у свій рідний маєток і з подивом виявляє, що заняття господарством і сільська праця йому подобаються. Він бере в дружин скромну сімнадцятилітню дочку сусіда-поміщика, у них народжується син, і чоловіки благополучно живуть цілих три роки.

Дружина боготворить Нильса й з радістю переходить у його “віру”, що він з таким запалом розписував колись докторові Йеррилю.

Але відбувається нещастя: Герда занедужує й умирає. Перед смертю, щоб полегшити її відхід, Нильс на її прохання посилає за священиком, і той причащає вмираючу. Тим самим, як здається Нильсу, Герда на порозі смерті все-таки віддає його.

Але нещастя Нильса Люне на цьому не кінчаються – через кілька місяців занедужує і його син – дитина б’ється в судорогах, домашній доктор вчасно приїхати не встигає, і Нильс, заради порятунку хлопчика готовий на всі, віддає самого себе – він знову, як у дні дитинства, волає до Бога, він готовий повірити в Нього, якщо Той створить Чудо. Але чуда не відбувається, і Нильс залишається один. Той же 1863 р. Пізня осінь

Виникає погроза війни із Пруссією. Нильс Люне записується в армію. Хмурим березневим днем він смертельно поранений і поміщений у лазарет.

Нильс мучається три дні – куля потрапила влегкое.

Доктор Иерриль запитує його, чи не послати за пастором? Нехай він причастить його перед смертю. “Умираючі, – за словами доктора, – не мають поглядів”, і Нильсу від цього, може бути, буде легше?

Але Нильс до кінця стоїть на своєму. Хоч це й безглуздо. І перед смертю марить у сні про збрую й про те, що він умре коштуючи


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Скорочено “Нильс Люне” Якобсена по главах – Частина 1