Скорочено “Невозвращенец” Кабакова

Переміщаючись у часі, Юрій Ілліч виявляється в 1993 р. – в епосі, іменованою Великою Реконструкцією. По темним, пронизаним крижаним вітром Москві небезпечно пересуватися без зброї; пальто в героя, як і в інших перехожих, відстовбурчує “Калашников”. По середині Тверской раз у раз проносяться танки, у Жагучої площі гуркочуть вибухи, а по вулицях проходять облави винищувальних загонів угловцев – борців за тверезість. Зрідка герой включає транзистор, заощаджуючи дорогоцінні батарейки

По радіо звучать новини про з’їзд у Кремлі незліченних

партій, назви яких звучать фантасмагорически – начебто Конституційної Партії Об’єднаних Бухарських і Самаркандських Еміратів, повідомляються також відомості з газети американських комуністів “Вашингтон пост”… Рятуючись від чергової облави, Юрій Ілліч виявляється в темному під’їзді будинку, де пройшло його дитинство. Тут він зустрічається з жінкою з Екатеринославля (колишнього Дніпропетровська), що приїхала в Москву за чоботями. Через чорний хід їм вдається зникнути й від загону “афганців”, що вбивають пасажирів старенького “мерседеса”, і від облави Комісії Народної Безпеки, що очищає московські будинки від бюрократів

Вони проходять повз чорні руїни готелю “Пекін”, обжитих московськими анархістами. Недавно в одному з вікон висів на ланцюзі труп хлопця-“металіста”, страченого катами з Люберец. Біля будинку з “негарною квартирою”, описаного Булгаковим, чергують пікети “звиті сатани” у котячі масках

Довідавшись, що Юрій Ілліч має безцінні талони, по яких видаються предмети першої необхідності, жінка не відстає від нього ні на крок. Вона розповідає несподіваному супутнику про те, яка багате життя було в неї раніше – поки чоловіка, що працював на автосервісі, не вбили власні сусіди. Жінка спочатку підлещується перед власником талонів, потім віддається йому прямо на покритої інеєм ослону, а потім, матюкаючись від класової ненависті до “журналіста московському”, намагається застрелити з його ж автомата – усе заради тих же талонів.

Тільки чергова облава Комісії Народної Безпеки, від якої обоє змушені рятуватися, дозволяє героєві уникнути смерті. Всі ці події він описує своїм “редакторам”, повернувшись внастоящее.

Нарешті вони пояснюють Юрію Іллічу, що є головною метою вербування: у майбутньому перебуває экстраполятор “з іншої сторони”, якого вони намагаються виявити. Герой знову поринає в 1993 р. Уникши облави Комісії (пійманих “мешканців будинку соціальної несправедливості” відправляють у будинок Мхата на Тверском бульварі, де відбувається їхнє знищення), Юрій Ілліч і його супутниця відразу стають заручниками Революційного Комітету фундаменталістів Північної Персії. Ті визначають своїх ворогів по наявності хреста на груди – у відмінність, наприклад, від “витязів”-антисемітів у чорних поддевках, для яких ознакою крещености є знання напам’ять “Слова об полицю Игореве”. Чудом пішовши від фундаменталістів, мимовільні супутники приходять у шикарний нічний шинок до приятеля Юрія Ілліча, моложавому євреєві Валентинові

У шинку грає Музика, відвідувачам подають делікатеси: теперішній хліб, американську пастеризовану шинку, французькі пресовані огірки, самогон з угорського зеленого горошку… Тут Юрій Ілліч нарешті довідається, що його супутницю кличуть Юля. Знову виявившись на Жагучій площі, вони спостерігають, як іде відновлення пам’ятника Пушкіну, висадженого терористами-сталинцами за неслов’янське походження поета. У метро Юрію Іллічу вдається купити пістолет Макарова замість загубленого в облавах автомата. У вагонах нічних поїздів танцюють голі дівиці, люди в ланцюгах, у фраках, у плямистій бойовій формі десантників, що відвоювали в Трансільванії; підлітки нюхають бензин; сплять обшарпанці з голодуючого Володимира і Ярославля.

Вибравшись із метро, Юрій Ілліч нарешті проганяє готову на все заради чобіт Юлю. Відразу до нього підходить дивний, роскошно одягнений людина, пригощає сигаретами “галуаз” і починає розмову про що відбувається встране.

По його вільних жестах, по старомодній звичці будувати фразу Юрій Ілліч розуміє, з якого часу прибув його несподіваний співрозмовник… Той уважає, що кривавий кошмар і диктатура – результат необгрунтованої соціальної хірургії, за допомогою якої була знищена аномалія радянської влади. Юрій Ілліч заперечує: іншого способу вилікувати не було, а тепер країна перебуває в реанімації й ще рано робити остаточний прогноз.

Співрозмовник дає Юрію Іллічу свій телефон і адреса, пропонуючи допомогу, якщо той захоче змінити своє життя. Повернувшись у сьогодення, Юрій Ілліч знову попадає в лабети всюдисущих “редакторів”.

Ониуверены, що нічний співрозмовник героя і є розшукуваний экстраполятор, і вимагають видати його адреса й телефон. У наступну подорож в 1993 р. герой відправляється вже разом із дружиною. У Спаських воріт вони бачать, як мчиться в Кремль білий танк диктатора генерала Панаєва в супроводі вершників на білих конях. На Червоній площі видають по талонах продукти: м’ясо яка, крупу саго, хліб виробництва Загального Ринку й т. п. Юрій Ілліч із дружиною йдуть домийся

Їх обганяють утікачі із Замоскворечья, Вешняков і Ізмайлова, з робочих районів, де бойовики Партії Соціального Розподілу відбирають у людей усе до сорочки й видають захисну форму. Юрій Ілліч викидає картку з телефоном свого нічного співрозмовника, що пропонував йому змінити життя, незважаючи на те що розуміє: його дружина була б на місці тільки там, куди кликав “нічного пана” – де “п’ють чай з молоком, читають сімейні романи й не визнають відкритих страстей”. У цей момент Юрій Ілліч бачить своїх “редакторів”, що загрожують йому пістолетом із проїжджаючих “Жигулів”. Але в кошмарному майбутньому часі, у якому він вирішив залишитися по власній волі, герой не боїться цих людей