“Крысолов” – перша поема Цветаевой, написана в еміграції, у Празі. Це пророцтво про долі російської революції, романтичний період якої закінчився й почався мертвотний, бюрократичний, диктаторський. Це вирок будь-якої утопії про можливість народного торжества, народної влади. Це ж глузування над розмовами про революційність мас, в основі бунту яких завжди лежать самі низинні мотиви – соціальна заздрість і спрага збагачення.
Поема Цветаевой надзвичайно многопланова.
“Крысолов” тому й став одним з вічних, бродячих сюжетів
Музика не тільки губить пацюків, але й дарує їм у загибелі останню можливість знайти достоїнство, піднімає їх, зманює чимсь прекрасним і вуж у всякому разі неїстівним. Легенда про крысолове вперше з’явилася в літературній обробці в “Хроніку часів Карла IX” Мериме. До цього вона існувала в декількох фольклорних варіантах. Фабула її проста: у німецькому місті Гаммельне навала пацюків загрожує
У Гаммельн приходить загадковий крысолов, що обіцяє повести всіх пацюків за величезну винагороду. Йому обіцяють ці гроші, і він грою на дудці зманює пацюків у ріку Везер, де пацюка й тонуть благополучно. Але місто відмовляється виплатити йому обіцяні гроші, і крысолов, щоб відомстити тією же грою на флейті заворожує всіх до одного гаммельнских дітей – веде їх з міста в гору, що перед ним розступається.
В окремих варіантах легенди люди, що виходять із гори, зустрічаються багато після на околицях Гаммельна, вони провели в горі десять років і мають таємні знання, але це вже варіанти неканонічні й до легенди прямого відношення не имеющие.
Цветаева зберігає цю фабулу, але надає персонажам особливе значення, так що конфлікт виглядає зовсім не так, як у фольклорній першооснові. Крысолов у Цветаевой – символ музики взагалі, музики торжествуючої й ні від чого не залежної. Музика амбивалентна. Вона прекрасна, незалежно від того, які переконання художника і яка його особистість
Тому, мстячи городянам, крысолов ображається не на те, що йому недоплатили, не від жадібності веде дітей, а тому, що в його особі ображена музика як така. Музика дорівнює переконлива для пацюків, бюргерів, дітей – для всіх, хто не бажає неї розуміти, але волею-неволею змушений підкорятися її небесної гармонії. Художник з легкістю веде за собою кого завгодно, кожному пообіцявши те, що йому бажано. А пацюкам бажана романтика
Перемігший пролетаріат у Цветаевой досить відверто, з масою точних деталей зображений у вигляді загону пацюків, що захопив місто й тепер не знає, що робити. Пацюкам нудно. “Добродії, секрет: огидний червоний колір”. Їм набридає власна революційність, вони зажиріли й обрюзгли.
“У мене запливає очей”, “У мене обпливає склад”, “У мене відвисає зад…” Вони згадують себе відважними, зубастими й мускулистими, ненаситно-голодними борцями – і ностальгируют про те, що “у тій країні, де кроки широкі, називалися ми…”. Слово “більшовики” встає в рядок саме собою, тому що “битий шлях”, більша дорога, символ мандрівок, – ключове слово в главі. Їх-Те й зманює флейта: Індією, новою обіцянкою боротьби й завоювань, мандрівкою туди, де вони стряхнуть жир і згадають молодість (пророчиця Цветаева не могла знати, що в головах деяких кавалерійських вождів визрівав план звільнення Індії, щоб не пропадав попусту бойовий запал червоноармійців після перемоги в громадянській війні). За цією романтичною нотою, за обіцянкою мандрівок, боротьби й другої молодості пацюка йдуть у ріку. Але дітей крысолов зманює зовсім іншим, тому що він знає, чиї це діти
Це діти сонного, гречного, обивательського, що брешуть, жадібного, убивчого Гаммельна, у якому ненавидять все несхоже, все живе, все нове. Таким бачиться Цветаевой мир сучасної Європи, але й – ширше – будь-яке людське співтовариство, благополучне, що довго не знало відновлення й потрясіння. Цей мир не має сил протистояти навалі пацюків і приречений… якщо тільки не втрутиться музика. Діти цього миру можуть піти тільки за сугубо матеріальними, простими, убогими обіцянками
И крысолов у Цветаевой обіцяє їм “для дівчинок – перлини, для хлопчиків – лов їх, з волоський горіх… И – таємниця – для всіх”. Але й таємниця ця проста, дитяча, дурна: дешева казка із сухозлітним кінцем, із благоденством у фіналі. Мрії вихованих хлопчиків і дівчинок: не ходити в школу, не слухатися будильника!
Усім – солдатики, усім – ласощі!
Чому діти йдуть за флейтою? “Тому що ВСІ йдуть”. І ця дитяча стадність, теж по-своєму щуряча, демонструє всю внутрішню фальш “дитячого” або “молодіжного бунту”. А музика – жорсток, торжествуюча й всесильна – іде собі далі, гублячи й рятуючи
(1 votes, average: 5.00 out of 5)