Емілією володіє жагуче бажання помститися Августу за смерть батька, Кая Торания, вихователя майбутнього імператора, страченого їм у часи тріумвірату В ролі свершителя мести вона бачить свого улюбленого, Цинну; як ні боляче Емілії усвідомлювати, що, піднімаючи руку на всемогутнього Августа, Цинна наражає на небезпеку свою, безцінну для неї життя, все-таки борг – вище всього. ухилитися від заклику боргу – найбільша ганьба, той же, хто борг свій виконає, гідний вищої честі. Тому, навіть гаряче люблячи Цинну, Емілія готова віддати йому руку,
Але Емілія стоїть на своєму: злочин Цезаря може надолужити тільки смерть. Тоді Фульвия починає розмову про небезпеку, що очікує Цинну на шляху помсти, і про те, що й без Цинны серед римлян в Августа не порахувати ворогів, що жадає смерті імператора; так чи не краще надати розправу з тираном одному з них? Але ні, Емілія порахує борг помсти невиконаним, якщо Август буде вбитий кимсь іншим.
Цинною же
Ледь Цинна встигає розповісти Емілії про плани змовників, до нього є вольноотпущенник Эвандр зі звісткою, що Август вимагає до себе його, Цинну, і другого вождя змови – Максима. Цинна збентежений запрошенням імператора, що, втім, ще не означає, що змова розкрита, – як його самого, так і Максима Август числить серед найближчих своїх друзів і нерідко запрошує для ради. Коли Цинна з Максимом є до Августа, імператор просить всіх інших вийти, а до двох друзів звертається з несподіваною промовою: він тяготиться владою, сходженням до якої ніколи впивався, але тепер несучої йому лише тяжкий тягар турбот, загальну ненависть і постійний страх насильницької смерті
Август пропонує Цинне й Максимові прийняти з його рук правління Римом і самим вирішувати, чи бути їхній рідній країні республікою або імперією. Друзі по-різному зустрічають речення імператора. Цинна переконує Августа, що імператорська влада дісталася йому по праву доблесті й сили, що при ньому Рим досяг небаченого досі розквіту; виявися владу в руках народу, безглуздої юрби, і країна знову загрузне в усобицах, величі Рима неминуче настане кінець. Він упевнений, що єдине правильне рішення для Августа – зберегти за собою престол
Що ж до смерті від руки вбивць, те вуж краще вмерти володарем світу, ніж тягнути існування пересічного підданого або громадянина. Максим, у свою чергу, всією душею привітав би зречення Августа й установлення республіки: римляне издревле славляться вільнолюбством, і, який би законної не була влада імператора, вони завжди навіть у самому мудрому правителі будуть бачити насамперед тирана. Вислухавши обох, Август, якому благо Рима незрівнянно дорожче власного спокою, приймає доводи Цинны й не складає із себе імператорської корони. Максима він призначає намісником на Сицилії, Цинну ж залишає при собі й віддає йому в дружин Емілію
Максим у здивуванні, отчого раптом вождь змовників став другом тиранії, але Цинна пояснює йому, навіщо він переконував Августа не залишати престол: по-перше, воля не є воля, коли неї приймають із рук тирана, а по-друге, імператорові не можна дозволити так просто вийти на спочинок – він смертю повинен надолужити свої злодіяння. Цинна не зрадив справи змовників – він помститься будь-що-будь. Максим ремствує своєму вольноотпущеннику Эвфорбу на те, що Рим не одержав вільності лише по примсі закоханого в Емілію Цинны; тепер Максимові прийде йти на злочин у благо щасливого суперника – він, виявляється, давно любить Емілію, але та не відповідає йому взаємністю.
Хитрий Эвфорб пропонує Максимові вернейшее, на його погляд, засіб і не червонити рук у крові Августа, і роздобути Емілію – потрібно донести імператорові про змову, всі учасники якого, крім Цинны, нібито покаялися й молять про прощення. Тим часом Цинна, торкнутий величчю душі Августа, втрачає колишню рішучість – він усвідомить, що перед ним коштує вибір: зрадити государя або кохану; уб’є він чи Августа ні – в обох випадках зробить зрадництво
Цинна ще плекає надію, що Емілія дозволить його від клятви, але дівчина непохитна – як тільки вона заприсягла помститися Августові, вона доможеться його смерті за всяку ціну, нехай навіть ценою власного життя, що їй відтепер не мила, раз вона не може з’єднати неї з коханим-клятвопорушником. Що ж до того, що Август великодушно вручив її Цинне, те приймати такі дарунки означає раболіпствувати перед тиранією. Мовлення Емілії змушують Цинну зробити вибір – як ні важко це йому, він дотримає обіцянки й покінчить із Августом.
Вольноотпущенник Эвфорб представив Августові вся справа так, що, мол, Максим щиро покаявся в злому намірі проти особи імператора, а Цинна, навпроти, упорствует сам і перешкоджає прочим змовникам визнати свою провину. Міра ж каяття Максима настільки велика, що в розпачі він кинувся до Тибру й, як думає Эвфорб, закінчив свої дні в нього бурхливих водах
Август до глибини душі уражений зрадництвом Цинны й горить спрагою мести, але, з іншого боку, скільки можна лити кров? Сотні вбивств дотепер не убезпечили імператора, і нові страти чи навряд забезпечать йому спокійне правління в країні, де ніколи не переведуться супротивники тиранії. Так чи не шляхетніше покірно зустріти смерть від руки змовників, ніж продовжувати царювати під дамокловым мечем?
За такими міркуваннями Августа застає любляча дружина Лівія. Вона просить його почути її жіночій раді: не лити цього разу кров змовників, а помилувати їх, тому що милість до повалених ворогів – доблесть для правителя не менша, чим уміння рішуче розправитися сними.
Слова Лівії торкнули душу Августа, потроху він відмінюється до того, щоб залишити Цинну в живі. Уже схоплені вольноотпущенники Эвандр і Эвфорб, Цинну ж Август терміново викликає до себе на раду. Емілія розуміє – все це значить, що змова розкрита, а над нею й над Цинной нависла смертельна небезпека
Але отут до Емілії є Максим і заводить недоречну розмову про свою пристрасть, пропонуючи бігти на кораблі з ним, Максимом, як тільки Цинна вже в руках Августа і йому нічим не допоможеш. Мало того, що Емілія зовсім байдужа до Максима, – те, наскільки ретельно підготовлена втеча, наводить її на підозру, що саме Максим видала змовників тиранові. Зрадницький задум Максима звалився
Тепер він страшними словами кляне Эвфорба й себе, не розуміючи, як він, шляхетний римлянин, міг піти на низькі злочини за порадою вольноотпущенника, що назавжди сохранили, незважаючи на даровану йому волю, саму що ні на є рабську душу. Серпень призиває до себе Цинну й, велівши не перебивати, нагадує невдалому змовникові про всі ті благодіяння й почесті, якими імператор оточив невдячного нащадка Помпея, а потім у подробицях викладає йому план змови, розповідає, хто де повинен був стояти, коли завдати удару… Серпень звертається не тільки до почуттів Цинны, але й до його розуму, пояснює, що навіть при удачі змовників римляне не захотіли б мати Цинну імператором, тому що в місті є багато чоловіків, з якими йому ніяк не можна рівнятися ні славою предків, ні особистою доблестю. Цинна нічого не заперечує, він готовий понести кару, але у відповідних мовленнях його немає й тіні каяття
Каяття не чується й у словах Емілії, коли вона, ставши перед Августом, називає себе справжньою главою й натхненницею змови. Цинна заперечує, що це не Емілія спокусила його до злого наміру, але сам він виношував плани мести ще задовго до того, як довідався її. Серпень і Емілію перестерігає залишити злість, просить згадати, як підняв він її, щоб надолужити вбивство батька, у якому винний не стільки він, скільки доля, чиєю іграшкою часто є царі.
Але Цинна з Емілією невблаганні й повні рішучості разом зустріти смертна година. На відміну від них Максим до глибини душі кається в потрійному зрадництві – він зрадив государя, друзів-змовників, хотів зруйнувати сполучник Цинны й Емілії – і просить зрадити його й Эвфорба смерті
Але Август цього разу не квапиться відправляти ворогів на страту; він перевершує всі мислимі межі великодушності – усіх прощає, благословляє шлюб Цинны й Емілії, дарует Цинне консульську владу. Мудрою великодушністю імператор зм’якшує серця, що озлобилися проти його, і знаходить в особі колишніх змовників вернейших друзів і сподвижників
(2 votes, average: 4.00 out of 5)