Творчість Євгенія Маланюка настільки разноплановое, що його не можна віднести до якийсь одному плину або системі. У ньому виразно відчутна художня гармонія й потяг до класичної форми, незаперечної є любов до символізму й барочної поетики. Маланюк у досконалості знав багато мов, любив і цінував творчість європейських і вітчизняних письменників. І це дало йому можливість, не повторюючи когось, стати витонченим майстром слова. Його поетичний смак виходив за межі й традиційних, і модерністських плинів. Іноді він перетинався те з тим, то з іншим
Щоб відтворити всю гаму почуттів, Маланюк свідомо піднімає естетику “учорашнього дня”. Відхід від зміцнених класичних норм у Творчості поета компенсується наявністю у віршах виразної поетичної думки. Він сміло заперечував сформовану форму й наповнював свої карбовані строфи експресією, пристрастю, волею
У боротьбі між символічними стилетом і стилосом виразно перемагало знаряддя боротьби. Чимало інтимних творів Євгеній Маланюк приховував від читача, не друкував у ранніх збірниках, уважаючи, що вони здатні тільки розслаблювати
Головною темою всього творчості Євгенія Маланюка була Україна. Добутку, присвячені втраченій Батьківщині, вражають протилежними почуттями. Вірна синівська любов і відданість граничать із ненавистю до Степової Еллади – невірній, розпущеній, поступливої чужій волі матері-покритки, що здатно відмовитися від своїх дітей в ім’я сумнівних зв’язків.
Він був упевнений, що поневолена країна не може народити й виховати вільних синів. Її діти “завжди носять на собі клеймо невільництва”. Але разом з тим у творчості поета пробивається впевненість, у тім, що нації може відродитися
Поет вірить у Майбутнє свого народу, у те, що прийде нове покоління, що знищить в’язниці й тьму, підніме нації на небачену дотепер висоту:
Бачу їх – високих і русявих,
Зовсім інших, не таких, як ми,
Пристрастников висоти й слави,
Ненависників в’язниці й тьми…
Мотиви боротьби, занепокоєння, розчарувань і надії присутні у всіх збірниках Маланюка. Але в останній прижиттєвому збірнику “Август” динамічність молодості переростає в розважливу мудрість зрілого майстра. У ній чутні традиції.
Поет міркує над сутністю людини й буття, любується явищами природи, зауважує, як “земля стягує із сонцем шлюби”, “як квіти народяться і як розплющують квітчасті очі”, “як пахнуть пещення дівочі”.
Богатий і своєрідний художній мир Євгенія Маланюка можна сприймати по-різному. Його творчість когось дивує, когось бісить, а когось захоплює. Воно тільки не може залишити людину байдужим
(2 votes, average: 2.50 out of 5)