Великі поети – вічні супутники свого народу і цілого людства. Таким вірним, благородним супутником на дорогах століть став для українців Тарас Шевченко – гордість і слава України.
Описуючи дитинство Шевченка в повісті “У бур’янах”, Степан Васильченко розповідає про родину, про виховання та подальшу долю великого українського Кобзаря. Змалечку доглядала Тарасика сестра Катерина, бо батьки відробляли на панщині і приходили додому виснаженими від тяжкої праці.
Дуже бідно жила родина Шевченка: “Невесела зимою та восени
Найбільше подобалось хлопчику пригорнутися до матері і слухати розповіді про панів і кріпаків: “…і як людей били, і як продавали, на собак міняли, засилали в Сибір, в москалі голили”. Слухав малий ці сумні оповіді, і в серці наче каміння тиснуло од жалю за знедолених, іноді до села приходив кобзар – то було справжнє свято! Його пісні про героїчне
Найбільшою радістю було для хлопчика навчання. У дяковій хаті він відчув потяг, непереможний, жагучий, до малювання і до словесної творчості. “Хлопцеві мріялась позолочена книжка, в яку він по своїй вподобі уписував би вірші”.
Як не намагався Тарас “втекти од злиднів, як не одмахувався од того суму”, що лежав над людьми, одначе дедалі і йому часом тьмарився світ. Злидні та непосильна праця поклали в домовину матір, а згодом помер і батько, залишивши діточок на мачуху. І почалося не життя хлопцеві, а мука.
Завжди голодний, у латаній сорочці, босий і простоволосий зимою і літом, був він у дяка і за школяра, і за наймита. У вільні хвилини забирався хлопець у бур’яни і співав про тяжку сирітську долю, про лихе життя, і “линув той голос, все більше доймаючи, більше жалю надаючи, ніби намагаючись мури якісь розбити”.
Ця повість глибоко хвилює нас драматизмом становища не тільки малого Шевченка, а й усього українського народу, вона примушує задуматися над страшними картинами життя, через яке навіть діти йшли в найми, ставали робочою силою в маєтках жорстоких і свавільннх панів.