Символ (грецьк. symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища (лотос – С. божества в індійців, хліб-сіль – С. гостинності в українців, блакитний колір – С. надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові. С. тісно пов’язаний з наукою, міфом, вірою, поезією але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в конкретному образі. С. постає процесом активного перетворення внутрішнього на зовнішнє
Коли метафора, скажімо, виконує характеризаційну функцію, не відаючи семантичних обмежень, зосереджуючись в образній оболонці, то С. існує в безкінечно означальній ролі, тяжіючи до загальної ідеї, прагнучи розширення її змісту, а не повного визначення. Тому метафора зумовлюється власне художніми чинниками, на відміну від С, що базується на позахудожніх, передовсім філософських потребах езотеричного знання. С. виповнене Святе Письмо. С. посідав центральне місце у творчості Григорія Сковороди, завжди
Ти непідкупна: чи несуть вісон,
Чи скриню скарбну! ти суддя;
І пташка на руці – з висот,
Про білий трон оповіда.
Мов до присяги, ти відверта,
І випростана, мов до стремена;
Зникає тінь, лукавство промина,
Коли – сердечності безсмертя,
Коли вивітрюють на голоснім
І голубім сіянні-шпаді
Весінні сили, притаманні всім,
І кволості, що листопадні.
Мов голос квіту, голос непорочний,
Серця стрічає! в розпачі не тоне,
І хрестиком з-під білої сорочки
З грудей просвічується сонце (В. Барка).
С як натяк на трансцендентну істину, на шлях утаємничення в першосутність лежить в основі естетичної концепції символізму.