У своїй поезії, оповіданнях Богдан Лепкий змальовував правдиві картини життя, відтворював славні і трагічні сторінки нашої історії, спонукав замислитися над запитанням: “Хто ми і звідки?”
У віршах Лепкого про Січових стрільців розповідається про війну за визволення України, про українську державність і про тих, хто бився на фронтах цієї війни, – про славних синів України. Січове стрілецтво стало свого часу школою формування національної самосвідомості, свідченням віковічного прагнення українців до незалежності. У 1916 році поет
У цей період написана і поезія “Набік, дрібна журбо життя”.
Ліричний герой вірша, як і його друзі, – людина смілива, безстрашна, віддана ідеї. Його душа сповнена непереборним прагненням прокласти, прорубати дорогу до нового життя. Нове життя – це ясна зоря, день, наповнений “побідним дзвоном”, а теперішнє, з яким борються герої, – темний бір горя, зогнилий, протухлий, але все одне небезпечний:
Гримить топір, валиться бір,
Тріщать гнилі колоди.
То там, то тут на шлях падуть
Останні перешкоди.
Бір
Крізь горя бір у щастя двір
Прорубую дорогу.
Цей вірш є гімном Січовим стрільцям – борцям за визволення України. Автор підкреслює, що лише боротьбою можна завоювати нове світле життя і закликає всіх тих, кому не байдужа доля рідної землі, ставати до лав борців за майбутнє своєї Вітчизни.