Шлях Елайзи Дулітл від нвітнарки-кокні до “чарівної леді”

Твір за комедією Дж. Б. Шоу “Пігмаліон”. Усім нам з дитинства добре відома казка про чарівне перетворення Попелюшки на прекрасну принцесу. У п’єсі Б. Шоу “Пігмаліон” з героїнею також відбувається чудесна метаморфоза, щоправда не за допомогою чарівної палички феї, а завдяки таланту вченого, природній обдарованості дівчини, наполегливій праці обох і його величності випадку, який звів професора Генрі Хіггінса і квіткарку Елайзу Дулітл.

Елайза – юна дівчина, яка заробляє собі на життя, продаючи квіти на вулицях Лондона, походила

із бідної сім’ї. Матері у дівчини немає, її батько, Альфред Дулітл – сміттяр. Мачуха з батьком вигнали Елайзу з дому, сказавши, що вона вже доросла і може сама себе прогодувати. Отож дівчина змушена сама дбати і про своє сьогодення, і про майбутнє. Вона мріє стати продавцем у квіткарському магазині, але для цього необхідно досконало володіти мовою.

Елайза ж зовсім неосвічена. Зовнішність і поведінка дівчини свідчать про її низький культурний рівень. її так звана мова кокні, якою говорять “низи” лондонського суспільства, просто жахлива. Проте саме жаргонна мова привертає до неї увагу вченого, який, незважаючи

на грозу, занотовував до свого записника особливості мови натовпу. “Ви чули жахливу вимову цього вуличного дівчиська?

Через цю вимову вона приречена повік залишитися на дні суспільства”.

Та Елайза не збирається все своє життя провести у злиднях. Попри всі життєві негаразди вона зберегла внутрішню чистоту, самоповагу, віру у краще майбутнє, які надають їй сили боротися за свою долю. Почувши від Хіггінса, що він за три місяці зможе “зробити так, що вона з успіхом вважатиметься герцогинею на будь-якому посольському прийомі”, Елайза вирішила брати уроки в професора.

Процес навчання Елайзи безпосередньо в п’єсі не змальовується, глядач бачить лише його поетапні наслідки. Одним із таких проміжних моментів був візит до матері професора, місіс Хіггінс. Вчений недарма попрацював з Елайзою кілька місяців.

Завдячуючи своїм природним здібностям, дівчина добре засвоїла правила вимови. “У неї чудовий слух, із нею легше, ніж з моїми учнями з буржуазних кіл, оскільки вчиш її усього з самого початку, як навчають чужої мови”, – говорить Генрі Хіггінс, Проте Елайзі, якою ми бачимо її у вітальні місіс Хіггінс, до герцогині ще дуже далеко, бо у спілкуванні важливо не лише те, яка у людини вимова, але й те, якими словами вона висловлює свою думку. Поєднання бездоганної вимови і світського тону з вульгарними висловами, які злітають з вуст “міс Дулітл”, надають сцені у вітальні вишуканої аристократки місіс Хіггінс особливого комізму. Тож знову напружена робота: оволодіння вишуканими манерами, відвідування концертів класичної музики й виставок, навчання гри на роялі… І колишня квіткарка блискуче витримала свій “екзамен” у вищому товаристві, де її сприйняли як чарівну леді.

Теплота, з якою автор змальовує яскравий образ непересічної натури простої вуличної дівчини, з перших сцен п’єси передається глядачеві. Героїня викликає у нас величезну симпатію. Вона вражає своєю життєстійкістю, почуттям власної гідності, бажанням змінити свою злидарську долю.

Незважаючи на те, що в останніх сценах п’єси автор зображує її у напружених роздумах: “Що робити далі?” – глядач вірить, що здорова натура Елайзи знайде, де застосувати свої знання, які вона здобула, завдячуючи випадковій зустрічі з професором Генрі Хіггінсом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Шлях Елайзи Дулітл від нвітнарки-кокні до “чарівної леді”