Для чогось же дано землі – чудесна, благословенна властивість плодоносити. И – загублені ті скупчення людей, хто не здатний взяти від її ця властивість. Земля для людини містить у собі не тільки господарське значення, але й моральне. Про цьому переконливо писали в нас Гліб Успенський, Достоєвський, так не тільки вони. Ослаблення тяги до землі – більша небезпека для народного характеру.
А нині селянське почуття так забите й витравлене в нашому народі, що, може бути, його вже й не воскресити, опоздано-перепоздано.
Як уводиться сьогоднішня
За всі реформи ми беремося як гірше – так і отут. Тільки гублять справа й відбивають у людей останню віру в обіцянки влади
Взагалі в порівнянні з колгоспами – особиста оренда (і не від колгоспів, а від місцевого самоврядування) безсумнівний крок до поліпшення нашого сільського господарства. У нормі, установленої для даної місцевості (відповідно до кадастру), – оренда довічна й з необмеженою передачею в спадщину; з відібранням ділянки лише у випадку недбалого землеуходства, але не від хвороби сім’ї орендаря; із правом добровільної відмови від ділянки – і в цьому випадку оплатою орендареві того, що він вклав у землю
І звів на ній. (І для всього цього зовсім не потрібний спеціальний адміністративний апарат над орендарями: подібні випадки не будуть численні, з ними попорається місцеве земство.) Однак при нинішньої нашої отвичке від землі (і виправданій недовірі до влади, уже стільки разів що обманивали) – орендою, може бути, уже людей і не залучити. До тому ж, земельна оренда й не витримує економічної конкуренції із приватною власністю на землю, при якій і гарантоване тривале поліпшення землі, а не виснаження, і тільки при ній ми можемо розраховувати, що наше сільське господарство не буде уступати західному. І передбачаючи й вимагаючи самодіяльності у всіх областях життя – какже не допустити її із землею? Відмовити селу в приватній власності – значить закрити її вже назавжди.
Але введення її повинне йти з обережністю. Уже при Столипине були строгі обмеження, щоб земля попадала саме в руки селян-хліборобів, а не великих спекулянтів або на підставні імена, через “акціонерні товариства”. А сьогодні викоренене наш селянський стан, ви – \ мерло; і більше розв’язаної спритності в анонімних спекулянтів з тіньової економіки, що вже нагромадили первинні капітали; і нинішня підкупна адміністрація не здатна на чіткий контроль, – сьогодні, під маркою же “акціонерних товариств”, “організацій”, “кооперативів”, могли б чи скуповувати не латифундії й потім саджати орендарів уже від себе. (Не говорячи вже про покупку землі іноземцями.) Такі покупки у всякому разі не повинні бути допущені. Якщо земля виявиться розхапана великими власниками – це сильно стисне життя інших. (Та й не можемо ми таке допустити в передбаченні близького перенаселення всієї планети, тоді й нашої країни.)
Покупка землі повинна вироблятися з пільгами багаторічної розстрочки, і в податках теж. Обмеження земельної ділянки граничними (для даної місцевості) розмірами – саме по собі ніяк не стискує трудового змісту й трудової волі. Навпроти: зусилля кожного хазяїна будуть спрямовані не на широту володіння, а на поліпшення обробки, інтенсивність методів. Що наші люди можуть при цьому – і в самих виснажливих-ворожих стисненнях від влади – творити чудеса, уже показано на крихітних присадибних клаптиках, що годували країну при дутій колгоспній системі
Обмеження розмірів залишає земельні резерви для роздачі малих ділянок землі – і робітником, що бажає мати свій городній урожай, і городянам, що шукають віддушину від закупореного життя. І ця заборгована-роздач-належна бути безкоштовної (тільки б обробляли!); цей же розмір входив би безкоштовною частиною й хліборобам, що купують землю
И для всіх їх – земля повинна найтися…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)