Багато прикладів використання фантастики, як помічника автора в художній виразності, провідника його думки, знає світова література. Наприклад такі твори, як “Ніс” Гоголя, “Портрет Доріана Грея” Оскара Уальда, “Історія одного міста” Салтикова-Щедрина. Цей напрям в українській літературі започаткував Г. Ф. Квітка-Основ’яненко в повісті “Конотопська відьма”.
І насправді фантастичні, дивні події відбуваються в чудовому містечку Конотопі. То конотопський сотник пан Забрьоха наче птах літає під небесами, то не хоче
Але не жахається, не сумує читач, упізнавши про такі страшні події, які були викликані потойбічними силами, бо інтонація і мова письменника залишаються глузливими і насмішкуватими. Приходять на розум слова Микити Уласовича про писаря Пістряка: “..Нехай, – каже, – чи не проспиться, бо він часто химери гонить…”
Чому ж читач сміється разом з Квіткою-Основ’яненком
Фантастика і реальність – дует, у якому головний голос належить реальності. Цілком реалістичним твором можна вважати повість “Конотопська відьма”. Автор використовує фантастику як сатиричний засіб.
Ніяк не зрозуміти де більше “химери”: у голові у Прокопа Ригоровича, який не може інакше полічити козаків після “глумленія пиянственного”, як тільки на довжезній хворостині, чи в тому, що Явдоха Зубиха терпить кару і не кричить. І ці “химери” чи не відбуваються насамперед у головах пана писаря чи пана сотника. І чого більше: інтриги Ригоровича чи чаклування Явдохи, в тому що Забрьоха одружився з Солохою?
Але письменник цю загадку віддає на розсуд читачам, він навіть не стверджує, що причиною всьому є чаклування. Письменник, розповідаючи про Явдоху -“кацунку ханаанськую”,про її випробування на воді, не бере на себе відповідальності за правдивість цих подій:”Боживсь той чоловік, що мені про се розказував, а хто й казав, коли знаєте, Йохим Хвайда, що позаторік вмер…”
У повісті дійсно є незвичайні події, які не можливо ніяк пояснити: раптом, як “птах якийсь заморський” злетів пан сотник, налякав і жінок, і дітей, і старих примусив жахатися та плюватися. Але читачеві все одно чомусь не страшно. Бо він сміється разом з автором з Микити.
Не вистачало письменнику розповісти про, те, що пан Забрьоха не знає “ліків більш тридцяти”, а тільки вміє підписувати, що називає всі папери “лепортами” і може їх підписати сторч. Що вірить у відьом сотник “прехраброї конотопської сотні” і вважає важливішою, ніж наказ полковника, боротьбу з ними. Не вміє він ні якої ради собі дати, ні посвататись без писаря Пістряка. Але замало було цього автору, він вирішив примусити Забрьоху літати та просити пити! Усім зрозуміло, що письменник глузує з Микити.
Та і використані при цьому мовні засоби свідчать про це:”…як пан Забрьоха, мов птах який заморський летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари налужились, сам употів…”. Старій Льознисі він нагадує ворону, а писар вважає, що сотник полетів “як гусак”. І що бачать в цій незвичайній події письменник та читач? Тільки глузування та сміх!
А що до різних “химер”, які з’являються в голові Прокопа Ригоровича? Весь час з ним відбуваються якісь дивні події і це ще до появи відьми Явдохи: то поки писар входить в хату, кудись тіка один козак, і скільки не повертається Ригорович знов на двір, а той козак все тіка! Тому чомусь і не дивно, що рано-вранці такий чоловік і не міг знайти дверей в хаті, вони втекли та ще й разом з вікнами!
Так що можна стверджувати, що повість є цілком реалістичною і елементи фантастики, які присутні в повісті, дуже майстерно використані письменником, як сатиричний засіб. Епізоди фантастики лише підтверджують безглуздя перебування на посаді сотника такої людини, як Микита Уласович. Але і тут Квітка-Основ’яненко нічого не видумує, він спирається на реальне життя: на народні забобони і вірування. Бо тільки відьмовким чаклуванням можна було пояснити всі незвичайні події, навіть ту, що сотником в Конотопі був дурний та недалекий Микита Уласович Забрьоха.
Тому письменник і дав таку назву своїй повісті – “Конотопська відьма”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)