Що поєднує юних героїв Дж. Олдріджа і М. Шолохова?

Два зовсім різних письменники – англієць Джеймс Олдрідж і росіянин Михайло Шолохов – зробили всесвітньо відомими імена двох звичайних хлопчиків – Деві, героя оповідання “Останній дюйм”, і Вані, героя оповідання “Доля людини”.

Десятирічний Деві жив у мирні часи. А коротке життя Вані припало на воєнне лихоліття. Саме війна зробила Ваню нещасним.

Вона забрала життя його батька й матері. Він не мав даху над головою. Нещасний хлопчик жив у якомусь закутку на милостиню добрих людей. Найчастіше він мешкав біля чайної. Саме

там щасливий випадок звів хлопчика з фронтовиком Андрієм Соколовим.

У Андрія, як і в маленького Івана, за плечима була трагедія: війна забрала життя його дружини Ярини, двох маленьких доньок і старшого сина Анатолія. Сирітство увійшло в життя Андрія Соколова, але душа його не стала жорстокою. В мирні часи він не цурався ніякої роботи.

До зустрічі з маленьким Іваном він займався вивезенням хліба. Андрій був першокласним водієм.

Усе перевернулось в душі Соколова, коли він побачив біля чайної Ваню. “Такий собі маленький обідранець: личко все в кавунячому соку, замурзане, вкрите пилюкою, брудний, нечесаний,

а оченята – як зірочки в ночі після дощу!” Цей хлопчик так полюбився Андрію, що той почав нудьгувати за ним, поспішав з рейсу, щоб якнайшвидше побачити малого.

Четвертого дня після першої зустрічі з Іваном Андрій Соколов висунувся у віконце кабіни і гукнув: “Гей, Ванюшко! Сідай швидше в машину, прокатаю на елеватор, а відтіль повернемось сюди, пообідаємо”. Дорогою Андрій дізнався від хлопця, що батька його вбито на фронті, а “маму бомбою вбило в поїзді, як ми їхали.

Звідки вони їхали – Ваня вже не пам’ятав. Тут Андрій і вирішив: “Не бути такому, щоб нам порізно пропадати! Візьму його за свого”.

На душі Андрія стало легко і ясно. “Ванюшко, а ти знаєш, хто я такий?.. Я – твій батько”. Можна лиш уявити собі реакцію хлопчика.

Двоє осиротілих людей поєднали свої долі.

Здавалось, герой “Останнього дюйма” Деві був щасливою дитиною: він мав батьків, дах над головою, смачну їжу. Але хлопчик був дуже нещасним. У свої десять років він розумів, що мати ним не цікавиться, а батько – стороння людина. Батько не знав, про що і як говорити з сином.

Наодинці вони були лічені хвилини. Незрозуміло, що краще: сирітство Івана чи самотність Деві при живих батьках.

Здавалось, доля посміхнулася Деві: його батько Бен узяв сина на маленький літак “Остер”. Разом вони полетіли через пустелю до однієї з бухт на Червоному морі. Там Бен планував провести підводні зйомки.

Кадри з акулами мали принести йому непоганий прибуток. Але і в польоті відчуженість супроводжувала батька і сина. А тут ще стан Деві посилював страх. Він боявся летіти, але найстрашніше чекало попереду. Під час зйомок на Бена напали акули-кішки.

Покалічений, ледве живий, він дивом дістався берега. Лише неймовірні зусилля хлопчика допомогли Бену повернутися у кабіну літака. І тільки тут Бен почав розуміти, що його син сильна людина. Нові якості сина він відкрив і під час повернення додому. Літак вів хлопчик, який раніше ніколи цього не робив.

Деві врятував батькові життя. І, вже отямившись, пілот, який втратив руку і який вже ніколи не сяде за штурвал літака, вирішив, що заради цього хлопця, свого сина, він віддасть усе, “він уже добереться до самого серця хлопчика”.

Біда глобальна, як жорстока війна, і біда у мирний час здатні з однаковою силою допомогти людям подолати самотність. Ваня знайшов рідну людину в особі чужого солдата Андрія Соколова. Деві рідну людину знайшов… в особі рідного батька.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Що поєднує юних героїв Дж. Олдріджа і М. Шолохова?