Що для мене означає Земля

Коли висохне останнє дерево

І помре остання тварина,

Ви зрозумієте, що у Всевишнього

Для вас немає іншої Землі.

Бі Дорсі Орлі

Земля – наш спільний дім. Цей вислів знайомий нам із дитинства. Ми чули його сотні разів і навіть намагаємося відобразити сутність на шкільному плакаті, що прикрашає наш хол у День Землі. Та чи замислювалися ми хоч раз по – справжньому над його змістом?

Чому Землю названо домом? Адже всі ми звикли, що в кожного з нас є своя оселя, яку ми протягом життя намагаємося вдосконалити, зробити затишнішою. Сюди, до рідної домівки, ми повертаємо­ся щодня, аби відновити сили, поспілкуватися з рідними людьми.

Тут разом із батьками почуваємо себе захищеними. І нехай там що говорять про світову кри­зу й природні катаклізми, а як переступиш поріг рідного дому – і всі негараз­ди залишаться десь там, дуже далеко.

А от про Землю як дім ніколи й не думаємо. Проте дарма. Адже все, що ми маємо, – від Землі. Земля – планета, на якій мільйони років живе людство. Земля – це територія моєї Батьківщини.

Тут жили мої предки, народився я, сподіваюся,

народяться й мої діти. Земля – це безмежні багатства природи. І вона і цедро ділиться з нами своїми скарбами. А ми, на жаль, не завжди віддячуємо тим самим. І забуваємо: все, що нас оточує, живе й розвивається за своїми за­конами, які не можна порушувати.

Зате наші пращури споконвіку вважали землю святою. Великим гріхом вважалося плюнути на неї. Адже земля – годувальниця, і від неї залежав добробут і щастя родини. Наші прадіди захищали її від ворогів, віддавали за неї власне життя. “Цю землю можна їсти”, – казав Ернест фон Крауз, старий полковник німецької розвідки, своєму синові про нашу землю.

Так, земля завжди була ве­ликою цінністю, і за неї не раз проливалася кров.

Чому ж сьогодні заради власного комфорту, дбаючи про розвиток цивіліза­ції, ми знищуємо Землю, а Значить – і самих себе. Природа немов попереджає нас: “Людино! Зупинись!” А ми ігноруємо вибухи атомних електростанцій, ви­нищення лісів, а разом з ними – і братів наших менших, забруднення річок, морів та океанів. Сумну картину малює Ліна Костенко, розмірковуючи над наслід­ками такої поведінки:

Стоять мости над мертвими річками.

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

Ідуть уздовж колишніх берегів.

Скільки ще терпітиме Земля? Скільки ще відведено людині часу, щоб схаме­нутися і зрозуміти, що власними руками нищить те, по чому щодня ступає її нога, те, що кожного дня дарує їжу, те, що врешті-решт прийме її тіло й поставить крапку в існуванні. Чомусь ми не думаємо про це.

На жаль…

Тож озирнімося навколо,

Вклонімося святій межі.

Відродимо той дух, що кволий,

Й дамо воскреснути Землі.


Що для мене означає Земля