СЕРАШОН (СЕРАПІОН ВЛАДИМИРСЬКИЙ) (р. і м. нар. невід. – 12.07.1275, Владимир, похований в Успенському соборі) – представник ораторської прози епохи пізнього Середньовіччя.
Відомо, що 1238 р. Серапіон був архімандритом Києво-Печерського монастиря, а 1274 р. поставлений єпископом у м. Владимирі-на-Клязьмі.
До наших днів дійшло п’ять проповідей Серапіона, що належать йому напевне. З короткого запису в літописі, який повідомляє про його смерть, та зі змісту слів самого письменника можна зробити висновок, що написав він значно більше. Хоча майже
Усі п’ять слів Серапіона Владимирського дуже подібні за змістом і стилем. Провідна ідея проповідей – страх перед гнівом Божим, що нагадує про себе різними страшними подіями, насамперед татаро-монгольською навалою, пам’ять про яку проходить крізь усі його твори. Проповіді пройняті думкою, що підкорення Київської держави ворогами – це кара Божа за гріхи людей. Єдиний спосіб урятувати
В центрі уваги першого слова (“О казнех Божиях и о ратех”) – біди, які перенесли люди під час татарського лихоліття. У ньому автор, мабуть, бачив призвістку майбутньої ворожої навали. Більшість учених вважає, що ця проповідь була написана в Києві одразу ж після взяття міста військами Батия. Решта слів Серапіона була створена вже у Владимирі. Найяскравіший і найсильніший образ спустошення Київської Русі дано у третьому слові, де автор звертається до слухачів, “до братії”: “Зруйновані божественні церкви, споганені сосуди церковні, потоптані святощі, святителі стали поживою меча, тіла преподобних на жир птахам покинені були, кров отців і братії нашої, як вода многа, землю напоїла.
Князів наших і воєвод відвага зникла; хоробрі наші, повні страху тікали; пребагато братії нашої і дітей наших в полон поведено. Села наші дядиною заросли; велич наша упокорена; красота наша пропала; багатство наше пішло на користь іншим; труд наш поганим у спадщину пішов; земля наша маєтком іноплемінників стала. Ми впали у презирство сусідам землі нашої, в глум попали ворогам нашим – бо звали на себе, як дощ з неба, – гнів Господень. ..” (переклад М. Грушевського).
Друге, четверте і п’яте слова цікаві конкретними описами тих гріхів, що накликають на людей гнів Божий. Серапіон повстає проти немилосердя, брутальності, лихварства, пияцтва, а також різних поганських забобонів, зокрема проти віри у волхвів. Одночасно засуджує жорстокі знущання над людьми, запідозреними у ворожбитстві.
Цікаво, що для письменника прикладом справжньої моральної поведінки служать звичаї татар.
Ідейно-тематична спрямованість проповідей Серапіона Владимирського випливала вже з самої суті вчення про стосунки між Богом та людьми і як ідея “казней Божих” дістала розвиток ще у творах Феодосія Печерського. Але після татаро-монгольської навали твердження про “казні Божі” набрало цілком конкретного змісту. Ординське лихоліття й певні конкретні питання постають у проповідях Серапіона не як абстрактні риторичні міркування, а як переконливі картини з реального життя. Усі п’ять слів проповідника пройняті духом сучасності: тяжкі випробування, що прийшли на рідну землю, наклали на них свій яскравий відбиток. Ідеї і теми творів Серапіона зумовлені як потребами суто церковної проповіді, так і щирим патріотичним почуттям. Описуючи біди татарської навали, автор закликає людей перед грізною небезпекою звільнитися від дрібних і великих гріхів.
Вічне й дочасне зливаються у його проповідях в одне ціле – Серапіон постає перед слухачами одночасно і як церковний оратор, і як патріот рідної землі.
Проповіді Серапіона написані з великою художньою майстерністю, у них відчувається висока книжна культура автора, його неабиякий літературний талант. Пафос, урочистість і драматичність тих частин слів, де розповідається про людські біди й страждання, досягається нагнітанням коротких речень, що часто набувають форми риторичних запитань, а ці художньо-стильові засоби надають мовленню підвищеної емоційності.
Серапіон Владимирський продовжив традиції таких видатних вітчизняних майстрів ораторського мистецтва, як Іларіон Київський і Кирило Туровський. Але на відміну від них у словах Серапіона сильніше відбито безпосередні людські почуття.
Літ.: Петухов Е. Серапион Владимирский, русский проповедник XIII в. СПб., 1888.
Ю. Пелешенко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)