С. Н. Булгаков Героїзм і подвижництво VII

Із протиріч виткана душа російської інтелігенції, як і все російське життя, і суперечливі почуття в собі збуджує. Не можна її не любити, і не можна від її не відштовхуватися. Поряд з рисами негативними, що представляють собою симптом некультурності, історичний незрілості й що змушують прагнути до подолання інтелігенції, у страждальницькому її вигляді просвічують риси духовної краси, які роблять її схожої на якийсь зовсім особливий, дорогою й ніжна квітка, вирощена нашою суворою історією; начебто й сама вона є той “червону квітку”, що наситилася

зліз і крові, що бачився одному із благороднейших її представників, великому серцем Гаршину.

Поруч із антихристовим початком у цій інтелігенції відчуваються й вищі релігійні потенції, нова історична плоть, що чекає свого натхнення. Це напружене шукання Граду Божия, прагнення до виконання волі Божией на землі, як на небі, глибоко відрізняються від потяга міщанської культури до міцного земного благополуччя. Виродливий інтелігентський максималізм із його практичною непридатністю є наслідок релігійного перекручення, але він може бути переможений релігійним оздоровленням.

Релігійна Природа російської

інтелігенції. Достоєвський в “Бісах” порівнював Росію й насамперед її інтелігенцію з євангельським біснуватим, котрий був зцілений тільки Христом і міг знайти здоров’я й відновлення сил лише в ніг Рятівника. Це порівняння залишається в силі й тепер. Легіон бісів увійшов у гігантське тіло Росії й трясе його в конвульсіях, мучить і калічить.

Тільки релігійним подвигом, незримим, але великим можливо вилікувати її, звільнити від цього легіону. Інтелігенція відкинула Христа, вона відвернулася від Його лику, вивергнула із серця свій Його образ, позбавила себе внутрішнього світла життя й платиться разом зі своею батьківщиною за цю зраду, за це релігійне самогубство. Але дивно – вона не має сил забути про цю серцеву рану, відновити щиросердечну рівновагу, заспокоїтися після зробленого над собою спустошення. Відмовившись від Христа, вона носить печатку Його на серце своєму й метається в несвідомій тузі за Ним, не знаючи угамування своїй спразі духовної. І ця бентежна тривога, ця нетутешня мрія про нетутешню правду кладе на неї свій особливий відбиток, робить її такий дивної, несамовитої, неврівноваженої, як би одержимої.

Як та прекрасна Суламита, що втратила свого нареченого: на ложі своєму вночі, по вулицях і площам шукала вона того, кого любила душу її, запитувала в стражів градських, чи не видали вони її улюбленого, але стражи, що обходять місто, замість відповіді тільки били й ранили її (Пісня пісень, 3, 1-31; 4, 1). А тим часом” Коханий, Той, про Кого тужить душу її, близький. Він коштує й стукається в це серце, горде, непокірливе, інтелігентське серце…

Чи буде коли-небудь почутий стукіт Його?..

Примітки:

(1)См. об цьому мій нарис “Щиросердечна Драма Герцена” у збірнику “Від марксизму до ідеалізму” і в окремому виданні.

(2) Ворожнеча спостерігається, звичайно, і в історії християнських і інших релігійних сект і сповідань. До відомого ступеня й тут спостерігається психологія героїзму, але ці звади мають, однак, і свої спеціальні причини, з нею не зв’язані.

(3) Викриття, пов’язані з ім’ям Азефа, розкрили, як далеко може йти при героїчному максималізмі ця нерозбірливість у засобах, при якій перестаєш уже розрізняти, де кінчається революціонер і починається охоронець або провокатор.

(4) Карлейль у своїй книзі “Герої й героїчне в історії” під ім’ям героїзму описує духовний ськлад, яким, по прийнятій на мі термінології, наближається до типу подвижництва й, у всякому разі, значно відрізняється від атеїстичного героїзму.

(5) Звичайно, все допуськає підробку й перекручування, і ім’ям смиренності прикриваються й або прикривалися риси, насправді нічого загального з ним не мають, зокрема – боягузливе й лицемірне низькопоклонство (так само точно, як інтелігентським героїзмом і революційністю прикривається нерідко pacпущенность і хулигантство). Чим вище чеснота, тим злее її карикатури, і перекручування. Але не по них же варто судити про істоту її.

(6) Бєлінський писав у знаменитому листі своєму до Гоголя, цьому полум’яному й класичному вираженні інтелігентського настрою: “Що ви знайшли загального між Христом і какою-нибудь, а тим більше православною церквою? Він перший возвестил людям навчання волі, рівності й братерства й мучеництвом запам’ятав, затвердив істину свого навчання… Але зміст Христова навчання відкритий філософським рухом минулого століття” (Бєлінський В. Г. Лист до Гоголя. З передмовою С. А. Венгерова.

Спб.. 1905, с. 13).

(7) Post-scriptum pro domo sua. Із приводу суворої характеристики інтелігентського укладу душі (гл. Ill-V) мені може бути зроблений докір, що я вимовляю тут суд над людьми самовідданими, страждаючими, гнаними, принаймні я сам не раз задавався цим питанням. Але незалежно від того, як би низько не думав я про себе самому, я почуваю обов’язок (хоча б у якості суспільного “слухняності”) ськазати все, що я бачу, що лежить у мене на серце як підсумок усього пережитого, перечувствованного, передуманного щодо інтелігенції, це велять мені почуття відповідальності й болісна тривога й за інтелігенцію, і за Росію. Але при критику духовного вигляду й ідеалів інтелігенції я аж ніяк не маю на увазі судити окремих особистостей, так само як, виставляючи свій ідеал, в істинності якого я переконаний, я аж ніяк не маю на увазі при цьому, щоб сам я до нього більше інших наблизився. Та й чи можна почувати себе приблизившимся до абсолютного ідеалу?..

Але призивати до нього, указувати. його незрячим його не тільки можна, але й повинне.

(8) Про те своєрідне й лиховісне вираження, що він одержав під час російсько-японської війни, краще умолчим, щоб не ятрити цих пекучих і хворих спогадів.

(9) Тому й сьогодення рух “неославизма” залишається поки принципово необгрунтованим.

(10) “Нехай у нашім народі звірство й гріх, але от що в ньому є незаперечно: це саме те, що він у своєму цілому, принаймні, ніколи не приймає й не захоче прийняти свого гріха за правду… Гріх є справа минуще, а Христос вічне. Народ грішить і пакостится щодня, але в кращі мінути, у Христови мінути, він ніколи в правді не помилиться. Те саме й важливо, у що народ вірить, як у свою правду, у чому неї думає, як неї уявляє собі, що ставить своїм кращим бажанням, що возлюбил, чого просить у Бога, про що молитовно плаче. А ідеал народу – Христос.

А із Христом, звичайно, і освіта, і у вищі, фатальні мінути свої народ наш завжди вирішує й вирішував усяку загальну всенародну справу своє завжди по-християнському” (Достоєвський Ф. М. Полн. собр. соч., изд. 6-е, т. XXI, с. 441). Цікаво із цим розумінням душі народної, котре Достоєвський розділяє з найбільшими російськими художниками й мислителями, зіставити інтелігентський погляд, виражений у цитованому вужі листі Бєлінського: “Придивитеся попристальнее, і ви побачите, що це по натурі глибоко атеїстичний народ.

У ньому ще багато марновірства, але немає й сліду релігійності (sic)… містична екзальтація не в його натурі: у нього занадто багато для цього здорового глузду, ясності й позитивності в розумі, і от у цьому-те, може бути, величезність історичних доль його в майбутньому” (Лист до Гоголя, – 14).

(11) Компетентну й майстерню характеристику морального значення монастиря в російської історії див. у мові проф. В. О. Ключевського “Благодатний вихователь російського народного духу (преп. Сергий)) (“Троицкий квітка”, № 9).

Порівн. також: Кожевников В. А. Християнське подвижництво в його минулому й сьогоденні (готовий, до печатки).

(12) Мені вже довелося говорити про це в нарисі “Інтелігенція й релігія”.

(13) Ср. характеристику козацтва й Запоріжжя в проф. Ключевського. Курс російської історії. Частина III.

М., 1908.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

С. Н. Булгаков Героїзм і подвижництво VII