РУСОВА СОФІЯ (18.02.1856, с. Олешня, тепер Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. – 05.02.1940, м. Прага) – педагог, громадська діячка, літературний критик, публіцист.
Походила з аристократичної родини, що прибула в Україну з Сибіру. Батько Федір Ліндфорс – швед, мати Ганна Жерве – французького походження. У 1866-1871 рр. навчалася в гімназії у Києві.
Зблизилася з родинами Старицьких-Лисенків, була добре знайома з іншими старогромадівцями (П. Чубинським, М. Драгомановим, Ф. Вовком, П. Житецьким, Косачами та ін.. ), що сприяло прилученню її до українських
Переїхавши до Петербурга (1874), одружилася з Олександром Русовим – земським статистиком, етнографом, фольклористом, відомим громадським діячем.
Подальша доля С. Русової пов’язана з місцями праці чоловіка: Чернігів, Київ, Одеса, Херсон, Харків та ін. У 1902 р. Русових було адміністративно видалено з України, і вони оселилися в Петербурзі. Як експерт входила до очолюваної О. Шахматовим комісії Російської Академії Наук, що вивчала питання прав української мови. З
Разом з Г. Шерстюком та С. Черкасенком організувала та редагувала педагогічний журнал “Світло” (1910 – 1914). Учасниця міжнародного з’їзду журналістів у Брюсселі, де виступила з доповіддю про становище української преси. Викладала педагогіку у Фреблівському інституті та французьку мову в Комерційному інституті. 1917 р. увійшла до складу Центральної Ради, де в Генеральному Секретаріаті очолювала відділи позашкільної освіти й дошкільного виховання.
Голова Учительської Спілки. У 1920 р. викладала педагогіку в Кам’янець-Подільському університеті. У 1920 – 1938 рр. – голова Української Національної Жіночої Ради. З 1922 р. – в еміграції (Галичина, Відень, Прага).
Професор педагогіки Українського інституту ім. М. Драгоманова.
Як педагог С. Русова створила власну систему виховання, що була згодом визнана університетськими кафедрами Варшави, Праги, Софії. У її педагогічному доробку такі праці, як “Націоналізація дошкільного виховання” (1912), “Дошкільне виховання” (1918), “Теорія і практика дошкільного виховання” (1924), “Методика початкової освіти” (1918), “Теорія педагогіки на основі психології” (1924), “Дидактика” (1925), “Сучасні течії в новій педагогіці” (1932), “Роля жінки в дошкільному вихованні” (1938), підручники “Український буквар. По підручнику О. Потебні уложила С. Русова” (1906), “Початкова географія” (1911) та багато ін.
Значною є історико-літературна та критична спадщина. З ранніх праць – це “Странник Григорий Саввич Сковорода. Биографический очерк” (1894), “Современная провансальская литература” (1902). Неабияке значення для тодішнього читача мали літературно-критичні студії С. Русової про творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, у яких вміло поєднувалося дослідницьке начало з публіцистичною формою викладу.
У праці “Николай Васильевич Гоголь: Биографический очерк” (СПб., 1909) письменник постає людиною, дуже складною для розуміння, в душі якої співіснували добро і зло, дрібне, нице й велике. Дослідниця збагнула, що саме через відірваність М. Гоголя від національного Грунту, органічного середовища, яке живить митця не тільки ідеями, соціальними апріоріями, а й генетичними соками національної свідомості, ментальності, він залишився любителем української народної поезії, але страшенно далеким від істинно українського життя.
Інтерес для читачів мали літературні огляди С. Русової, у яких вона продемонструвала глибину оцінок історичного соціального тла, на якому творилося літературно-мистецьке життя. В літературному процесі XIX ст. обстоювала самостійність української літератури, викривала шовіністичні нападки на неї. Цю частину доробку складають такі праці, як “Украииская литература в XIX в. Первый период с 1798 по 1862 гг.” (1910), “Украинская литература 1862 – 1900 гг.”, “Тарас Григорьевич Шевченко – украинский народний позт. Его жизнь и произведения” (1911), “М. П. Драгоманов.
Його життя й твори” (1918) та ін. Широкий розголос мало видання “Наші визначні жінки” (1935), присвячене життєвому і творчому шляху багатьох видатних постатей українського літературно-культурного життя – від Ганни Барвінок та Олени Пчілки до X. Алчевської, М. Загірньої, К. Гриневичевої. С. Русова досліджувала також драматургічну творчість О. Олеся, С. Черкасенка, залишила ряд праць про розвиток театральної справи в Україні.
Літ.: Білецький Я. Софія Русова // Світло. 1922. Ч. 1 – 3; Коваленко А. Повернення Русової // Старожитності. 1991.11 груд.; Дацюк Г. Софія. Вомудра 11 Початкова школа.
1992. № 1; Ківиїар. Недруковані матеріали автобіографії Софії Русової // Київ, старовина. 1994, № 1; Качкан В. Просвітницький вогонь Софії Русової // Українське народознавство в іменах.
К., 1994; Кисілевська О. Пожертва для кращої долі І І Неопалима купина. 1995. № 1-2.
А. Погрібний, В. Качкан
(2 votes, average: 2.50 out of 5)