Русальні пісні (троєцькі) – вид календарної обрядової лірики, яка супроводжувала звичаєво-обрядові дії протягом “русального тижня”, що за християнським календарем починається в П’ятидесятницю, на Святу Трійцю, на 50-ий день після Великодня (переважно на кінець травня – початок червня). Р. п. і відповідні обряди – це спадок глибокої давнини. Вони віддзеркалюють уявлення давніх українців, пов’язані з міфічною постаттю русалок. В цьому обряді і сліди давнього культу пошанування покійників, особливо тих, що померли не своєю смертю.
Фонетичні варіанти останнього маємо на Гуцульщині – нявка, на Волині – мавка. До циклу русальних обрядів в Україні входило чимало таких, що мали локальний характер, як описаний М. Костомаровим обряд “Тополя” на Полтавщині, чи “водити Вербу” на Чернігівщині, або “водити Куста” на Поліссі. Дійшли вони до нас також фрагментарно, в небагатьох зразках: “Ой в ліску,
Водіння “Тополі” чи “Куста” супроводжувала пісня “Стояла тополя край чистого поля”. Зміст цих реліктів прадавнього обряду і пісенності сьогодні не цілком зрозумілий. їх жанрова форма нічим не відрізняється від гаївок-веснянок, петрівчаних та купальських пісень. Архаїчність Р. п. очевидна: немає строфічної структури, невпорядковане римування, асонансні рими або й взагалі без них. Романтична таємничість, баладний драматизм ситуацій Р. п. приваблювали письменників.
Молодий Т. Шевченко трансформував їх мотиви у низці балад (“Русалка”, “Причинна”, “Утоплена”, “Тополя”), М. Гоголь в оповіданні “Майська ніч, або Потопельниця”, Леся Українка у поемі “Русалка”, драмі-феєрії “Лісова пісня”, М. Коцюбинський у повісті “Тіні забутих предків”, Олександр Олесь у драматичних творах “Над Дніпром”, “Ніч на Полонині” та ін.