Роздуми над долею народу (за поемою І. Франка “Мойсей”)

Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів – одна з провідних у творчості І. Франка. Особливо потужно прозвучала ця тема в поемі “Мойсей”, написаній поетом 1905 року, коли в Росії піднімалася революційна хвиля. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові.

Поета особливо хвилювали взаємини широких мас із тими політичними силами, які могли б очолити їхні виступи.

. Для реалізації гостроактуальноі суспільно-політичної проблеми Франко обрав

біблійну історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі.

Поема “Мойсей” розкриває глибоку віру поета у невичерпні сили народу, в те, що, попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє. Пекучий біль проймав поетове серце, коли він думав про принизливе становище українців:

Невже тобі на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм, Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Поет звертається до пригнобленого народу, побоюючись, що наступні покоління соромитимуться своїх батьків. Він страждає від того, що століття гніту витравили в українців найкращі

національні якості й прищепили “укриту злість, облудливу покірність”.

Для втілення свого задуму – показати шлях рідного народу до волі – Франко вдається до біблійного сюжету про Мойсея, легендарного пророка, який повів єврейський народ до землі обітованої. Надзвичайно тяжкою була доля Мойсея, він мав збудити в пригнобленого народу потяг до свободи, переконати його, що прагнення ситого, але бездуховного життя не може бути шляхом до щастя:

Хто здобуде всі скарби землі, Той і сам стане їхнім рабом, І над всі їх полюбить, Скарби духу загубить.

Народ майже розгубив оті “скарби духу” і втратив віру в можливість знайти обітований край, а тому звинуватив Мойсея в усіх бідах, не оцінивши його великої пожертви, і в цьому трагедія народу. Проте Мойсей, розуміючи цю трагедію, терпляче вислуховує сповнені ненависті прокльони своїх єдиновірців, бо вірить у велич власної місії. Адже потрібен час, щоб люди поступово перебороли в собі психологію рабів.

Доля єврейського народу перегукується з долею українців, які, маючи прекрасну землю, не мали на ній волі. Іван Франко вірить, що його Україна обов’язково пробудиться і здобуде собі право на щастя:

Та прийде час, і ти…

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїй волі.

Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому з яскравою очевидністю переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного “замученого, розбитого” народу. Ціла злива риторичних запитань виражає і біль, і сором поета, і все ж сподівання на моральне оздоровлення народу. Справді, не можуть навіки зникнути жертовність тисяч борців, які приносили в жертву людові “душу й тіло”. Не могла даремно пролитися їхня кров за свободу Вітчизни. “Сила й м’якість, дотеп і потуга і все, чим може вгору дух піднятись”, продовжують жити в нашому слові.

Ні, не згине й чудова українська пісня, у якій “ллється туга і сміх дзвінкий, і жалощі кохання, і втіхи світляная смуга”.

Поет висловлює впевненість у відродженні національної свідомості й гідності поневоленого, але не скореного великого європейського народу. Франко вірить у світле майбутнє народу. Щасливе майбуття асоціюється в поета з колом “вольних народів”, де засяють і українці, де наш люд буде “хазяїном домовитим” і в своїй господі, і на своїй ниві.

“Твоїм будущим душу я тривожу” – слова великого каменяра, які варто запам’ятати кожному українцеві, якщо він усвідомлює себе справжнім громадянином, і зрозуміти просту істину: щасливе майбутнє нашої країни – це і його особиста справа. У поемі Франко розкриває нам очі на нас самих: ми йдемо до меж обітованої землі, сваримось і сперечаємось – йти вперед чи повернути назад, бо ж надто нелегка ця дорога. Але йти нею варто, хоч і трапляється ще часом терен на шляху.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Роздуми над долею народу (за поемою І. Франка “Мойсей”)