“РОСІЙСЬКА НУДЬГА”

До “Євгенія Онєгіна” протистояння людини й суспільства була показана в А. С. Грибоєдова в його комедії “Горі від розуму”. Головна діюча особа цього добутку, Чацкий, як і Онєгін, незадоволений суспільством, у якому живе. Але, на відміну від Онєгіна, Чацкий намагається змінити щось у фамусовском суспільстві, критикуючи його. Хоча просвітительські ідеї Чацкого виявилися неплодотворними, герой комедії все-таки діє (словом).

Онєгін же, хоча нехтує світло, все-таки живе за його законами, не намагається нічого змінити, а равнодушно нудьгує.

Автор

показує Євгенія Онєгіна в різній обстановці – у театрі, у кабінеті, на балі, описує його як “забав і розкоші дитя”. Але Пушкін не обмежується зовнішнім описом, він дає читачеві внутрішній мир Онєгіна. У душі героя свої конфлікти, комплекси, парадокси.

Автор оцінює Євгенія Онєгіна неоднозначно: “А чи був щасливий мій Євгеній?” Ні, “…рано почуття в ньому охолонули”, “…розлюбив він нарешті / И лайка, і шаблю, і свинець…” і “…ніщо не торкало його”. Це симптоми щиросердечної недуги. Якого? Пушкіна називає його “російською нудьгою”, подібної “англійському спліну”.

Це

стан – домінанта характеру Онєгіна.

Пушкін писав Плетньову: “Агов, дивися, нудьга гірше холери”. Холера вражає тіло, а нудьга вбиває душу. У душі Онєгіна немає радості, гармонії, благодаті. У чому причина цієї хвороби душі?

Ап. Григор’єв у статті “Погляд на російську літературу зі смерті Пушкіна” висловлює думку, що нудьга Онєгіна пов’язана з його вродженим, природним критицизмом, властивому російському здоровому глузду. Критик затверджує, що критицизм Євгенія й, отже, нудьга походить від його обдарованості, а не від озлобленості, скептицизму, як у Чайльд-Гарольда.

Бєлінський уважав, що “озлоблений розум” – “ознака вищої натури” і знак того, що Онєгін морально вище навколишніх. Він дізнавався себе в “душі себелюбної й сухий”, читаючи роман, і страждав від цієї разючої подібності.

Дружба Онєгіна й Ленского показує, що Євгеній не бездушний. Він не демон, не пародія, не “модна примха”, а звичайна людина, “добрий малий”, яких на світі багато.

Онєгін не знає, що йому потрібно, але точно знає, що його не влаштовує те, чим задоволена посередня юрба.

Євгеній віддається нудьзі й позіханню. Цікаво, що лермонтовский Печорин, персонаж добутку “Герой нашого часу”, що так само, як Чацкий і Онєгін, відкидає суспільство, на відміну від Онєгіна намагається взяти в долі свою частку радості. У цих двох героїв життєві шляхи різні, але результат один – нудьга, туга й нудьга.

Обидва романи, “Євгеній Онєгін” і “Герой нашого часу”, мають відкритий фінал, як у самого життя.

Писарєв у статті “Базарів” писав, що Онєгін “занадто багато й рано все взяв від життя, усім об’ївся”. Критик затверджує, що Євгеній “носить гарне розчарування” у торжестві розуму й просвітительських ідей, за допомогою яких неможливо що-небудь змінити в суспільстві.

Нудьга Онєгіна – це не поза, а добровільний тяжкий хрест. Євгеній несе його всюди: у Петербурзі, у селі, у подорожі по Росії. Скрізь його переслідує туга, він тяготиться життям. Він вертається з подорожі в Петербург, де знову зустрічає Тетяну, і все для нього міняється. Він кається в тім, що не зрозумів, не полюбив Тетяну (“…як я помилився, як покараний”) і в тім, що на дуелі вбиває свого друга Ленского (“…закривавлена тінь йому була щодня”).

У душі Онєгіна прокидається спрага любові, розуміння. Закоханість у Тетяну виліковує Онєгіна від критицизму розуму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“РОСІЙСЬКА НУДЬГА”