Ромео Монтекки – один з головних героїв трагедії. На початку п’єси – це юнак, якого цілком поглинає надумана пристрасть до Розалинде, нісенітній і неприступній красуні. Про свою любов до неї Р. озивається з гіркотою й цинізмом молодика: “Що є любов?
Безумье від вигару, гра вогнем, що веде до пожежі”.
Однак Р. уперто продовжує домагатися від Розалинди взаємності, хоча всі його друзі не схвалюють його вибір. Все говорить про те, що пристрасть Р. штучна, що він видумав собі предмет для поклоніння. Чому? Швидше за все, з тієї причини,
Він байдужий до ворожнечі між сім’ями Монтекки й Капулетти, йому далека спрага перемоги над ворогом, йому претит убивство У цьому світі він шукає те, що вище миру, але душа його ще недосвідчена й готова прийняти за любов звичайне захоплення.
Будучи натурою палкої й мрійливої, Р. з усією наївністю юності намагається розігріти в собі почуття поверхневої симпатії, перетворити його в полум’я всепожираючої пристрасті. Шекспір нічого не говорить про причини, що спонукують Р. шукати прихильності в Розалинди, але можна догадатися, що, по суті, він шукає не любові,
/І колеться, і жжется, як терник”. Але його злі й пихаті мовлення смішні, тому що, як тільки він відкриває у своїй душі справжнє почуття до Джульетте, він миттєво забуває про Розалинде. Цього разу його любов – справжня, а не мнима, тому що вона повністю перетворює світовідчування Р. Відтепер він бачить мир і себе в ньому іншими очами Любов, піднімаючи його над дійсністю, не відриває його від життя, навпроти, наближає до неї й дозволяє побачити все в яснім світлі.
Р. від природи наділений тонким і чутливим серцем, він здатний передчувати своє майбутнє. Коли він у компанії із друзями й родственникамисобирается проникнути переодягненим на свято в будинок Капулетти, їм володіє неясне відчуття лиха: “Невідоме щось, /Що заховано поки ще в тьмі, /Але зародиться з нинішнього балу, /Передчасно вкоротить мені життя/ Провиною якихось страшних обставин”. Р. намагається боротися з долею, але страсті беруть над ним верх Навіть знаючи, що він губить себе, Р. б’ється на двобої з Тибальтом, братом Джульетти, і вбиває його, підкоряючись сліпій спразі мести, що сам же глибоко нехтує.
Шекспір не мораліст, і його герої ніколи не бувають або позитивними, або негативними.
Р. , хоча й мимо своєї волі, стає причиною загибелі Меркуцио, якого Тибальт смертельно ранить з-під його руки. Перед тим як випити отрута на могилі Джульетти, Р., що збожеволіла від горя, приймає виклик Париса й убиває ні в чому не винного юнака. Симпатії читача безумовно на стороні Р., але автор, малюючи трагичний шлях його життя, показує, як згубні страсті і як вони владні навіть над такою світлою й піднесеною душею
(2 votes, average: 2.50 out of 5)