Роман

Роман (фр. roman – романський ) – найбільш поширений у XVIII-XX ст. епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою Прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Головними структурними елементами Р. є розповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними В сюжет. Крім оповіді (виклад від першої особи) або розповіді (виклад від третьої особи), Р. властива пряма мова

персонажів (у вигляді діалогів, монологів), описи, авторські відступи.

Залежно від різновиду P., авторського стилю чи творчої манери письменника співвідношення між ними різноманітні – від переваги оповіді (розповіді), що є характерним для класичного Р., до переваги опису, діалогу чи монологу (внутрішнього монологу у психологічному P., опису в документальному P.). Розповідач у своїй класичній формі, сформованій реалістичним P., – авторитарний творець уявного світу, котрий верховодить образами, формує їх, замикає в міцних, остаточних рамках своєї інтерпретації та оцінки. Р. XX ст. притаманний інший тип розповідача:

розповідач вступає у “діалогічні стосунки з чужими свідомостями”; інші свідомості є рівноправними щодо нього. В такого Р. є своя традиція – від Ф. Рабле, М. де Сервантеса, Х.-Я.-К. Гріммельсгаузена.

Та особливо виразно вона виявлена у психологічному Р. “Брати Карамазови” Ф. достоевського. В українській літературі елементи діалогічності, поліфонії наявні в “Перехресних стежках” І. Франка. Розповідь визначає і сюжетну схему Р.: від найпростішої, епізодичної, яку частіше спостерігаємо в повісті, оповіданні, до складної, розгорненої, притаманної творові з багатолінійним сюжетом. Якщо в Р. XVIII-XIX ст. сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій, то у XX ст. він порушений причинно-часовою послідовністю, бо автор зміщує хронологічний і логічний перебіг подій.

Пов’язані ідейним задумом, сюжетом, персонажами, Р. утворюють дилогії, тетралогії та цикли. Зародився Р. у середині XII ст. на хвилі прагнень ознайомити європейське суспільство (передусім французьке) з античними міфами, творами античних авторів. Так з’являються перші P.: “Роман про Олександра”, “Роман про Фіви”, “Роман про Трою”, “Роман про Енея” – компіляції, переспіви античних творів.

Тоді Р. називали розповідний твір, написаний котроюсь із романських мов (не латинською). У середні віки виникають лицарські Р. (куртуазні, а також цикл артурівських Р. Кретьєна де Труа). В епоху Відродження з’являються пародії на лицарський середньовічний Р. (“Гаргантюа і Пантагрюель” Ф. Рабле) – P. з елементами реалізму, у формі казки-сатири, запозиченої з фольклору; “дон Кіхот” М. де Сервантеса – прообраз реалістичного Р. Етапним для жанрового розвитку Р. було XVIII ст. Саме тоді, в епоху Просвітництва, постали авантюрний Р. (“Історія Жіль Блаза” А.-Р. Лесажа, сентиментальний Р. (“Сентиментальна подорож” Л. Стерна), готичний Р. (“Замок Отранто” Г. Уолпола), а також Р. з елементами сатири й пародії (“Мандри Гуллівера” дж.

Свіфта, “Історія пригод джозефа Ендрюса та його приятеля Авраама Адамса” Г. Філдінга). Як головний жанр у XVIII ст. Р. виступає насамперед в англійській літературі. Класичних рис Р. досягає у XIX ст. як реалістичний P., якому передують P., писані романтиками, – Й.-В.

Гете, В. Скоттом, В. Гюго, Жорж Санд. Романтики розвинули Р. історичний (“Айвенго”, “Роб Рой” В. Скотта), стали з’єднувальною ланкою між романтичним і реалістичним Р. Реалістичний Р. розвивають О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер, Ч. діккенс, О. Пушкін, Л. Толстой, Ф. достоєвський, Панас Мирний, Б. Прус та ін. P. XX ст. – це різноманітні типи й різновиди Р., при формуванні яких виразно спостерігається змішування жанрів. Єдиної кваліфікації різновидів Р. немає.

Залежно від літературних епох, періодів, течій, стилів і теоретичних засад розрізняють Р. просвітницький, середньовічний, бароковий, сентиментальний, романтичний, екзистенціалістичний і т. п. За змістом – соціальний, сімейно-побутовий, соціально-побутовий, історичний, філософський, сатиричний, пригодницький, біографічний, науково-фантастичний та ін. За часом розгортання сюжету – історичний (зображуються минулі події), сучасний (зображуються теперішні події), Р. про майбутнє (зображуються передбачені автором події, наприклад, у науково-фантастичному Р.). За тематикою чи зображуваним середовищем – урбаністичний P., мариністичний P., часом їх вважають підвидами P., класифікованих за змістовим принципом, (наприклад, автобіографічний Р. – різновид біографічного, Р. на тему села – різновид соціального, родинний Р. – різновид сімейно-побутового). В Україні Р. з’явився пізніше, ніж в інших країнах Європи, що було зумовлено культурно-політичною ситуацією, гострою цензурою, що переслідувала все українське. Спочатку українські Р. писалися російською мовою (Г.

Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, П. Куліш). Першим Р. українською мовою є “Чорна рада” П. Куліша (1846). Значно розвинув український реалістичний Р. Панас Мирний (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, “Повія”).

Розвиток українського Р. пов’язаний із творчістю українських письменників XX ст.: В. Винниченка, М. Хвильового, У. Самчука, Наталени Королевої, М. Стельмаха, О. Гончара, В. дрозда, В. Міняйла, І. Чендея, Р. Іваничука, Р. Федоріва, Р. Горака та ін.

Р автобіографічний – жанровий різновид роману, в якому головним персонажем виступає сам автор, а події, вміщені у фабулі, – достеменні події з його життя. Як образ головного персонажа, так і його сюжет – це художня обробка фактів, пережитих автором. Одним із найдавніших Р. а. є “Сповідь” Блаженного Августина.

Типовий зразок Р. а. – “Сповідь” Ж.-Ж. Руссо. Р. а. не слід ототожнювати з романом-щоденником, мемуарною прозою. В мемуарній прозі автора передовсім цікавить світ, який він описує, а відтак – власна персона.

У щоденнику немає розриву між часом написання і часом, про який ідеться в оповіді. Як різновид Р. біографічного, Р. а. більш концентровано й послідовно втілює авторські погляди, суб’єктивно трактуючи події й факти життя. Елементи автобіографізму простежуються в романах “дума про тебе”, “Гуси-лебеді летять” М. Стельмаха, “Чайка” д. Бузька, “Волинь” У. Самчука та ін.

Р. біографічний – жанровий різновид роману, в центрі опису якого життя певної історичної особи – вченого, полководця, письменника, митця, суспільного діяча тощо. Р. б. спирається на документи, водночас значна роль у ньому відводиться художньому вимислу, який белетризує твір, нерідко заповнює прогалини у біографічних даних. Продуктивний жанр XX ст.

Приклади Р. б. – “Біографія Ф. Тютчева” І. Аксакова, “Величне та земне” дж. Вейса, “Молодість короля Генріха IV” Г. Манна, “Тарасові шляхи” О. Іваненко, “дочка Прометея” М. Олійника, “Сторонець” Р. Андріяшика, “Марія Башкирцева” М. Слабошпицького та ін. Значна доля біографізму – в Р. “Мертва зона” Є. Гуцала, “Чайка” д. Бузька.

Р. готичний, або Р. жахів – Р., в якому зображено незвичні ситуації, жахи пекла, страхітливі жорстокості, великі таємниці, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил. Сформувався в Англії наприкінці XVIII ст. Творцем Р. г. вважається Г. Уолпол, автор “Замку Отранто” (1765).

Видатними авторами Р. г. XVIII ст. були А. Радкліф, М. Льюїс. дія в Р. г. відбувається найчастіше в середньовічному готичному замку, перейнятому атмосферою таємничості. Іноді картини страху в Р. г. мали зворотний, комічний ефект, але найчастіше зберігали виховне, дидактичне призначення. Р. г. вплинув на творчість видатних письменників першої половини XIX ст. – Е.-Т.-А. Гофмана, дж.

Байрона, О. де Бальзака та ін., – сприяв формуванню нових жанрів у романістиці (сенсаційного, фантастичного P.). Відновлюється в дещо зміненій формі у літературі XX ст. Зокрема, в українській літературі – у формі химерного P., з “химерами”, “чортівнею”, “козацькими пригодами”. Елементи химерного Р. притаманні творам О. Стороженка, М. Йогансена, 1 Сенченка, О. Ільченка, В. Міняйла, В. дрозда, В. Яворівського, П. Загребельного.

Прикладом химерного Р. є дилогія В. Земляка “Лебедина зграя”, “Зелені млини”.

Р. детективний, або кримінальний (англ. detective novel, від detektive – слідчий; нім. Kriminalroman, від лат. criminalis – злочинний, той, що стосується вивчення злочинів) – один із видів детективної літератури (іноді виділяється як різновид пригодницького P.). Характерна ознака Р. д. – надзвичайна динамічність сюжету: події розгортаються швидко, з великим напруженням.

Найчастіше це пошуки і встановлення справжнього злочинця. Класичними у такому розумінні вважаються Р. д. А. Конан-дойля, В. Коллінза, Агати Крісті, Ж. Сіменона, Ф. достоевського. У другій половині XX ст. виник новий різновид Р. д. – т. зв. “чорний” американський Р., де увага зосереджується не на пошуках злочинця, а на його вчинках. Р. д., сформувавшись у XIX ст., став одним із найпопулярніших серед різновидів такої літератури, Український Р. д. представляють Ю. дольд-Михайлик (“І один у полі воїн”), В. Кашин (“Справедливість – моє ремесло”).

Поєднання детективних елементів з соціально-побутовими, науково-фантастичними притаманне Р. д. О. донченка, Ю. Смолича, М. Трублаїні. За тематикою, стильовими ознаками, способом конструювання художнього світу можна окреслити такі різновиди Р. д.: соціальний, політичний, воєнний, гротескно-фантастичний, публіцистичний, психологічний, гумористичний та ін.

Р. історичний – побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В Р. і. історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт – з художнім вимислом, справжні історичні особи – з особами вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи. Р. і. започаткували твори про Олександра Македонського, Троянську війну з І ст. н. е., а також французькі псевдоісторичні романи XVII ст. У них історія була лише тлом для змалювання незвичайних пригод персонажів, а. історичні факти нерідко підмінювалися фантастикою (звідси назва “псевдоісторичний роман”). Перший справжній Р. і. створив В. Скотт (“Уеверлі”, “Роб Рой”, “Айвенго”, “Квентін дорвард”), котрий зумів поєднати історичний факт з художнім вимислом, користуючись при цьому як романтичними, так і реалістичними способами зображення.

Цей тип дістав назву “вальтерскоттівський”, справив великий вплив на розвиток Р. і. в європейських літературах. В епоху романтизму Р. і. став одним із найбільш поширених літературних жанрів, що було викликано глибоким зацікавленням історіософією. для реалістичного Р. і. XIX-XX ст. вірність історичній правді не виключає звернення до злободенних проблем сучасності. Через те Р. і. нерідко виконує певне ідеологічне призначення. Іноді історична епоха – лише тло для змалювання актуальних подій. для сучасного Р. і. характерне зближення з іншими різновидами роману – пригодницьким, сенсаційним, психологічним та ін.

Його мова, як правило, певною мірою архаїзована. В українській літературі зразками Р. і. вважаються: “Чорна рада” П. Куліша, “Сагайдачний”, “Корнієнко” А. Чайковського, “Упирі” Ю. Опільського, “Людолови” Зінаїди Тулуб, “Гомоніла Україна” П. Панча, “Євпраксія”, “диво” П. Загребельного, “Святослав”, “Володимир” С. Скляренка, “Предтеча”, “Під вічним небом” Вас. Шевчука, “На полі смиренному” Вал.

Шевчука, “Мальви”, “Орда” Р. Іваничука “Гнів Перуна”, “Золоті стремена” Раїси Іванченко, “Яса” Ю. Мушкетика, “Меч Арея”, “Похорон богів” І. Білика та ін.

Р. крутійський (ісп. novela picaresca, від рісаrо – шахрай, крутій) – різновид епічного жанру, одна з найдавніших форм європейського Р. Виник в Іспанії (анонімна повість “Ласарильйо з Тормеса”). Р. к. розповідає про пригоди хвацького пройдисвіта, авантюриста – пікаро, вихідця з низів або декласованого дворянства, який повністю ігнорує обов’язкові суспільні моральні норми. Як правило, це слуга, бездомний жебрак, “лицар випадку”.

Р. к. виник із культурно-історичної ситуації, коли Європа переповнилася бурлакуванням. Р. к. став антиподом лицарського роману з його шляхетними героями. У Р. к. відсутня складна композиція, як правило, тут однолінійний сюжет, події розгортаються у хронологічному порядку, оповідь ведеться, найчастіше від першої особи, що імітує форму автобіографічних спогадів героїв; сюжет має авантюрний характер.

Найбільшого розквіту Р. к. досяг в Іспанії у XVII ст. (“Життєпис крутія Гусмана де Альфараге” М. Алемані-де-Енеро, “Історія життя пройди на ім’я дон Паблос” Ф. Кеведо-і-Вільєгаса, “Кульгавий біс” Л. Белеса де Гевари). Активно проникає до Латинської Америки (Фернандес де Лісарді та ін.), невдовзі вплинув на жанровий розвиток літератур інших європейських країн. Його художні прийоми використав д. дефо, Г. Філдінг, Х.-Я.-К.

Гріммельсгаузен, П. Скаррон, А.-Р. Лессаж, М. Гоголь та ін. Оскільки герой Р. к. “мандрує” у своїх пригодах різними соціальними середовищами, такий жанр допомагав письменникам створити загальну картину суспільства, містив елементи критики й сатири. У XX ст. деякі художні прийоми Р. к. використовують Т. Манн, дж. Стейнбек та ін.

В українській літературі мало виявлений.

Р. науково-фантастичний – великий епічний твір, дія в якому ч відбувається в майбутньому щодо часу його написання, тобто якому властиві прогностичні функції. для Р. н.-ф. характерна орієнтація на високі досягнення наукової та технічної думки; поряд із фантастичними елементами у ньому мають місце наукові гіпотези, технічна фантазія, мисленнєве експериментування. Початки Р. н.-ф. – XIX ст. (Ж. Берн). Найвищого розвитку досягає у XX ст.

Порушує і складні суспільні, соціально-політичні, філософські, морально-етичні проблеми (А. і Б. Стругацькі, Г. Уеллс, С Лем, К. Чапек, Р. Бредбері, А. Кларк та ін.). Якщо у фантастичному Р. фантастичним є насамперед художній простір, то у Р. н.-ф. – час. Український Р. н.-ф. представляють В. Владко (“Аргонавти всесвіту”), д. Бузько (“Кришталевий край”), О. Бердник (“Чаша Амріти”) та ін.

Р. пригодницький (фр. roman d’aventures) – роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується несподі-ваним їх поворотом, великою динамікою розгортання. для Р. п. характерні мотиви викрадення й переслідування, атмосфера таємничості й загадковості, ситуації припущення й розгадування. Одними із перших таких творів були “морські” Р. дж.-Ф. Купера й Ф. Марієтта, історико-пригодницькі О. дюма-батька, соціально-пригодницькі Е. Сю.

Р. п. має типологічні подібності з Р. фантастичним та науково-фантастичним (Ж. Берн, О. Толстой), детективним і політичним (Л.-А. Буссенар, Л. Жаколіо, Ю. Семенов).

Різновидом Р. п. можна вважати Р. сенсаційний, у сюжеті якого є подія або повідомлення, що справляють сильне враження. Одним із засновників українського Р. п. з елементом сенсації був Г. Лужницький, автор книг “Кімната з одним входом” (1930), Тало, гало, напад на банк” (1935) та ін. Типовим прикладом Р. п. вважаються “Прекрасні катастрофи” Ю. Смолича. Іноді різновидом цього жанру вважають авантюрний Р. У своєму Р. “двері в день” Гео Шкурупій поєднує елементи авантюрного, пригодницького Р. та репортажу.

Р. соціально-побутовий – основний різновид реалістичного Р. Утвердився у XIX ст. для нього характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Письменники-реалісти, передовсім французькі реалісти Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, англійські Ч. діккенс і В. Теккерей – розсувають сюжетні рамки й до особистісного, приватного аспекту зображення долучають сцени й епізоди, що охоплюють життя усього суспільства та епохи. Р. с.-п. часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий спосіб намагається розв’язати його або констатує неможливість усунення конфлікту (І.

Тургенев, Л. Толстой, I. Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.). Це майстерно змальовано й у Р. с.-п. XX ст. (дж. Лондон, Г. Манн, Е.-М. Ремарк, Е. Хемінгуей, А. Моравіа, Л. Арагон, М. Шолохов, Б. Прус, Я. Івашкевич, К. Чапек, У. Самчук, М. Стельмах та ін.).

Сьогоднішній Р. с.-п. здебільшого набуває рис психологічного роману (“Сестри Річинські” І. Вільде).

Р. тенденційний – різновид Р., в якому уявний світ, витворений автором, підпорядкований певній ідеологічній позиції. Письменник відверто прагне підвести читачів до заздалегідь окреслених висновків, популяризує ті чи інші політичні переконання. Герої такого твору чітко й виразно поділяються на “позитивних” і “негативних”; в уста героїв “позитивних”, як правило, вкладаються політичні “істини”, вони стають виразниками ідеологічних чи політичних переконань автора.

Р. т. був типовим для радянської літератури (яскраві зразки – “день отця Сойки” С. Тудора, романи Ю. Смолича).

Р. у віршах – різновид змішаного жанру, який поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб’єктивністю, притаманною ліричним творам. Р. у в. став поширеним у XIX-XX ст. Межують з ним драматична поема, віршована повість.

В Україні помітне пожвавлення цього жанру спостерігається у 60-70-ті XX ст. (хоча представлений він і у 30-50-ті: “Марина” М. Рильського, “Червоногвардієць” В. Сосюри, “Поліська трилогія” О. Підсухи, “Молодість брата” Л. Первомайського, “Маруся Чурай” Ліни Костенко.

Р. фантастичний (грецьк. phantastike – здатність уявляти) – Р., сюжет якого грунтується на фантастиці, тобто уявний світ якого не відповідає наявному реальному світу або прийнятому, усталеному поняттю можливого. Художній образ у Р. ф. виходить за межі мімезису, твориться шляхом моделювання письменником “нового” світу, котрий живе за своїми законами й нормами, чи завдяки створенню автором двох паралельних світів – дійсного та ірреального, фантастичного. Витоки цього жанру – у середньовічному лицарському романі XIV-XV ст., котрий, у свою чергу, сягав глибин міфотворчої народнопоетичної свідомості. Нерідко до фантастики вдаються при створенні реалістичного, філософського, сатиричного та ін.

Р. (“Майстер і Маргарита” М. Булгакова, “Сто літ самотності” Г. Гарсіа Маркеса). Різновидом Р. ф. є науково-фантастичний. В українській літературі XX ст. відновив свої традиції фантастичний химерний Р. (“Самотній вовк” В. дрозда), а також “умовно”-фантастичний, химерно-гротескний (трилогія Є. Гуцала “Позичений чоловік”, “Приватне життя феномена”, “Парад планет”).

Р. філософський – великий епічний твір, в якому безпосередньо викладається світоглядна або етична позиція автора. Як окремий жанр сформувався в епоху Просвітництва (Вольтер – “Кандід, або Оптимізм”, “Простодушний”, “Мікромегас”; д. дідро – “Жак-фаталіст та його господар”), виник з необхідності популяризації філософії раціоналізму, сатиричного зображення суспільних норм, законів і політичних подій. У XX ст. великого поширення набуває Р. соціально-філософський, де у концентрованому вигляді викладаються філософські переконання письменника, його історична концепція, глобально осмислюється історична епоха. Класичними у такому жанрі є твори А. Франса “Боги жадають ч “Сучасна історія”, “Таїс”, “Острів пінгвінів”, “На білому камені”. Елементи Р. ф. притаманні українській лірико філософській романістиці (О.

Гончар – “Собор”, “Циклон”, “Твоя зоря”; М. Стельмах – “Чотири броди”, “Правда і кривда”), соціально-політичним, утопічним романам В. Винниченка: “Сонячна машина” (антиутопія), “Нова заповідь”, “Вічний імператив”. до цього жанрового різновиду звертаються сучасні письменники (“дім на горі”, “Три листки за вікном” Вал. Шевчука та ін.).

Р.-щоденник – див.: Щоденник, діаріуш.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Роман