А. С. Пушкін працював над своїм самим значним утвором більше семи років. Починав роман поет в 1823 році, а закінчив в 1830-м, втім, знамените “лист Онєгіна” було написано ще через рік. У цей період у соціально-політичному житті країни відбулися величезні зміни. Підйом суспільної самосвідомості, що почався після перемоги у Вітчизняній війні 1812 року змінився періодом жорстокої реакції після подій 14 грудня 1825 року.
Друзі поета, його однолітки й однодумці перестали існувати як суспільна сила. Події в романі відбуваються до виступу декабристів,
У величезному дзеркалі роману читачі довідалися пекучу сучасність, себе й своє знайомих, Село, місто й столицю, поміщиків і кріпаків. Вони почули живе розмовне, щире мовлення кращого зі своїх сучасників. За широке охоплення життєвих тим, за глибину й точну передачу історичних деталей В. Г. Бєлінський назвало роман “Євгеній Онєгін” енциклопедією
Із властивої йому точністю Пушкін висвітлює економічне й культурне життя Росії першої чверті XIX століття. Ми мимохідь довідаємося структуру торговельних відносин Росії: за ліс і сало через границю ввозилися всілякі декоративні прикраси, дрібнички: “гребінки, пилочки сталеві, прямі ножиці, криві й щітки тридцяти пологів і для нігтів і для зубів”. Із замилуванням описує автор театр, балет свого часу: драматург Озеров “данини народних сліз, рукоплесканий із младой Семеновій ділив”, найвідомішим постановником балетів був Дидло, відома балерина Істоміна була “блискуча, напівповітряна, смичку чарівному слухняна”. На тлі написаної картини життя країни Пушкін представило в романі практично всі соціальні групи російських націй – від кріпосного селянства до столичної аристократії. Автор протиставляє дозвільного життя представника “золотої дворянської молоді” Онєгіна ділове, розміряне життя трудового Петербурга
Спосіб життя аристократії протиприродний: у ньому змішалися день і ніч, немає місця здоровій, цілеспрямованій праці: Але, шумом балу стомлений И ранок опівночі Обретя, Спокійно спить, у тіні блаженній Забав і розкоші дитя. Прокинеться за полудень, і знову До ранку життя його готове, Одноманітна й строката. Безглуздість цього дозвільного існування, що не дає їжі ні розуму, ні серцю, приносить лишьдушевную спустошеність, нудьгу й виглядає ще більше укоряюще на тлі змістовного життя ділового Петербурга: …А Петербург невгамовний Уж барабаном пробуджений. Встає купець, іде рознощик, На біржу тягнеться візник, Із глечиком охтенка поспішає, Під нею сніг ранковий хрумтить.
Прокинувся ранку шум приємний. Головний герой, розумний, критично мисляча людина, розчарований у навколишнім середовищі, в егоїстичних людях, цілком удоволених своїм високим положенням у суспільстві: Отут була, однак, колір столиці, И знати, і моди зразки, зустріча_ Скрізь лицы, Непрохідні дурні… Правда, автор дає й іншу оцінку вищому суспільству, кращі представники якого становлять еліту націй, беруть на себе відповідальність за долю країни, присвячують свої знання й досвід служінню батьківщині. Дворянська Москва, що пишається своїми підвалинами, традиціями, зображена Пушкіним досить сатирично.
Поет пишається містом як символом історичної пам’яті народу, символом національної єдності, але духовна обмеженість московського дворянства відштовхує його: Усе в них так блідо, равнодушно; Вони обмовляють навіть нудно… Не посміхнеться млосний розум, Не мерзне серце, хоч для Жарту
И навіть дурості смішної В тобі не зустрінеш, світло порожньої. Ще більш сатирично виглядає в романі провінційне дворянство. Поетові подобається простота відносин і хлібосольство сільських поміщиків, але саме неприйняття бездуховності й обмеженості цього соціального шару й ріднить головних героїв. Їхня розмова розсудливий Про косовицю, про провину, Про псарню, про свою рідню, Звичайно, не блищав ні почуттям, Ні поетичним вогнем, Ні остротою, ні розумом, Ні гуртожитку мистецтвом.
Нездатність критично оцінити своє існування відштовхує головних героїв і автора від цього суспільства. Поет навіть зобразив сільських поміщиків у сні Тетяни в образах напівчудовиськ, напівлюдей, У своєму романі Пушкін зобразив також і життя селян, їхнє життя, світосприймання, моральні підвалини
Нянька Тетяни Ларіній із селянською безпосередністю розповідає історію свого сумного заміжжя. У словах няньки, де вона говорить про свою долю: “Так, видно, Бог велів”, – сумирність покірність і терплячість простого російського народу. У романі знайшли відбиття всі шари російського суспільства
Всі сторони російської дійсності, всі проблеми сучасного життя відбив А. С. Пушкін у своєму чудовому добутку
(2 votes, average: 3.00 out of 5)