Другий сюжет – один неповний рік з життя, праці, мрій і розваг поселенців Щасливого Долу – розроблений далеко не так докладно, як перший. Автор навіть твердив у передмові, що використав свій досвід перебування у Брук Фарм лише як реальне тло для цілком вигаданої історії. Та саме це документальне тло було для читачів найцікавішим і зберігає свою художню і фактичну цінність досі. А, по-друге, і автор лукавить.
Він не щирий, говорячи про другорядність всього пов’язаного з експериментом на Брук Фарм. Четвертим і, певно, найважливішим персонажем
Але спостерігач розумний, більш-менш об’єктивний і скептичний. Він досить іронічно ставиться і до себе самого, підкреслюючи свою схильність до зручного і спокійного життя. Однак його спостереження і думки про принципи життя в Щасливому Долі переконують глибиною і серйозністю.
Роман “Щасливий Діл” має як художній твір певні недоліки. І центральна колізія з любовним трикутником, і
Принаймні в Зенобії впізнавали вже померлу на час виходу роману письменницю і публіцистку Маргарет Фулер, одну з найвідоміших американських феміністок, учасницю всіх романтичних починань трансценденталістів, зокрема комуни Брук Фарм. Скептик Готорн критично ставився до надто самодіяльних та енергійних жінок і це позначилося на постаті його героїні. Однак нічого образливого для пам’яті Фулер в образі Зенобії нема.
Як нема нічого образливого і для інших учасників “прекрасного плану шляхетного неегоїстичного життя”, який хоч і не здійснився, не міг здійснитися, але мав у собі гарні ідеали, які приваблюють людей віддавна.
Через певний час після виходу “Щасливого Долу” в світ автор роману був призначений консулом Сполучених Штатів у Італії, де провів шість років. Він перебував також в Англії, глибше поринув у світ європейської культури, історії, відомі йому до цього часу лише з його американського боку. Результатом перебування в Італії був певною мірою і написаний на європейському матеріалі останній, роман “Мармуровий фавн” (1860).
Цей твір не став великою вдачею письменника, хоча в ньому і є цікава колізія з простодушним юнаком, такою собі природною людиною, якого вважають мармуровим фавном, що ожив, зазнав людських страждань і радощів. Незважаючи на італійський антураж, у цьому творі новоанглійського автора присутні його улюблені проблеми – гріха і кари, добра і зла, характерні для кальвіністського світосприйняття Готорна, його романтичне вирішення цих проблем.
Натаніелю Готорну дорікали і його молодші сучасники, і літератори XX ст. за те, що він мало цікавився соціальними проблемами й конфліктами, не відобразив суспільства своєї доби у всій його повноті. Одне слово, за те, що він не був “критичним реалістом”. Та від письменника не можна вимагати, щоб він писав так, а не інакше.
Готорн знайшов своє власне місце в американській і світовій літературі, створив свій неповторний художній світ і незабутніх героїв, які живуть і страждають серед одвічних борінь між добром і злом. І цього, мабуть, достатньо для талановитого американського романтика, моралізатора та скептика.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)