Роман М. А. Шолохова “Вони боролися за батьківщину”

Про роман “Вони боролися за Батьківщину” сам Шолохов сказав так: “У ньому мені хочеться показати наших людей, наш народ, джерела його героїзму… Я вважаю, що мій борг, борг російського письменника – це йти по гарячим сле-дам свого народу в його гігантській боротьбі проти ино-земного панування й створити Твір мистецтва такого ж історичного значення, як і сама боротьба”. У романі багатогранно розкрита доля трьох скром-ных рядових людей – шахтаря Петра Лопахина, кому-байнера Івана Звягінцева, агронома Миколи Стрель-Цова.

Дуже

різні по характерах, вони зв’язані на фронті чоловічою дружбою й безмежної преданнос-тью Батьківщині. Микола Стрільців пригноблений відступом свого полку й особистим горем: перед війною пішла дружина, дітей залишив у старої матюкай

Це не заважає йому героичес-ки боротися. У бої він був контужений і оглухнув, але убега-ет з госпіталю в полк, у якому після боїв залишилося всього двадцять сім чоловік: “Кров з вух у мене пе-рестала йти, нудоти майже припинилися. Навіщо я там валявся б…

А потім, я просто не міг там осту-ваться.

Полк був у дуже важкому положенні, вас осту-лось небагато… Як я міг не прийти?

Битися поруч із товаришами адже можна й глухому, вірно, Петя?” Петру Лопахину “…

Хотілося обійняти й розцілувати Стрельцова, але горло раптово стисла гаряча спазму…”. Іван Звягінцев, до війни комбайнер, богатир, простодушна людина, прагне утішити Стрельцо-Ва, скаржиться йому сам на свою нібито невдалу родин-ную життя. Шолохов цю історію описує з гумором. Слова командира дивізії Марченко – “нехай ворог тимчасово тріумфує, але перемога буде за нами” – від-разили оптимістичну ідею роману, його глав, опуб-ликованных в 1949 році

Зустріч Шолохова з генералом Лукиным привела до появи в романі нового героя – генерала Стрель-Цова, брата Миколи Стрельцова. В 1936 році Лукин був репресований, в 1941-м звільнений, відновлений у чині й спрямований в армію. 19-я армія Лукина прийняла на себе удар 3-й танкові групи Гота й частини дивізій 9-й армії Штрауса на захід від Вязьми. Протягом тижня армія Лукина стримувала настання німців

Генерал Лукин був важко поранений і під час бою взятий у полон. Він мужньо витерпів всі негоди полону. У романі генерал Стрільців, що вернувся з “місць не настільки віддалених” у будинок брата, відпочиває.

Непро-Жиданно він був викликаний у Москву: “Згадав про мене Георгій Костянтинович Жуків! Що ж, послужимо Батьківщині й нашій Комуністичній партії!

” Сильний емоційний вплив роблять всі батальні епізоди. От ми бачимо, як “сто сімнадцять боицов і командирів – залишки жорстоко порваного в останніх боях полку – ішли зімкнутою колоною”, як воїни зберегли полковий Прапор. Лопахин важко переживає загибель героїчно сра – лейтенанта, щожався, Голощекова.

Старшина Попри-Щенко сказав на могилі Голощекова: “Може, і ви, те-варищ лейтенант, ще почуєте нашу ходу…

” З вос-розкраданням Лопахин говорить про Кочетыгове: “А як він танк підпалив? Танк його вже задавив, засипав до полови-ны, груди йому всю зім’яв. У нього кров з рота хльостала, я сам бачив, а він піднявся в окопі, мертвий, при-піднявся, на останньому подиху! І кинув пляшку.. И за-палив!” Теплі почуття викликає кухар Лисиченко, що використовує кожну можливість виявитися на передньому краї

Лопахин запитує його: “… де кухня й що ми сьогодні будемо жерти по твоїй милості?” Лисиченко пояснює, що заправлення казана щами він зробив і залишив двох поранених за щами доглядати. “От повоюю трошки, підтримаю вас, а прийде час обідати – упол-зу в ліс, і гаряча їжа по можливості буде діставши-льону!” Лопахин під час бою підбив танк і збив важкий бомбардувальник. Стрільців при відступі переживає: “…

Якими очами проводжають нас жителі…” Лопахин теж пері-живає це, але відповідає: “Б’ють нас? Виходить, поделом б’ють. Воюйте краще, сукины сини!

” Комбайнер Звягінцев уперше бачить палаючий спе-лый хліб па степовому просторі. Душу його “занудьгувала”. Він говорить із колоссям: “Милий ти мій, до чого ж ти прокоптився!

Димом-Те від тебе смердить, – як від цыга-на… От що з тобою проклятий німець, окостеніла його душа, зробив”. Опису природи в романі вв’язані з військової об-становкой.

Наприклад, перед очами Стрельцова коштує вбитий юний кулеметник, що впав між квітучих соняшників: “Може бути, це було красиво, але на Війні зовнішня краса виглядає кощунственно…

” Доречно згадати про одну зустріч Шолохова зі Сталіним, що відбувся 21 травня 1942 року, коли Шоло-Хов приїхав із фронту, щоб відзначити день народження. Сталін запросив Шолохова до себе й порадив з-здать роман, у якому б “правдиво і яскраво… були зображені й герої солдати, і геніальні полковод-цы, учасники нинішньої страшної війни…”. В 1951 році Шолохов зізнається, що “образ великого полко-водца не виходить”. По романі “Вони боролися за Батьківщину” С. Бондарчук поставив фільм, схвалений самим


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Роман М. А. Шолохова “Вони боролися за батьківщину”