Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” – енциклопедія російського життя

“Євгеній Онєгін” – реалістичний роман у віршах, роман-щоденник, добуток лисичанське.

Цей роман критик називає “історичним”, зв’язуючи його зміст із суспільним розвитком, з ростом самосвідомості російського суспільства напередодні повстання декабристів.

Пушкін почав писати “Євгенія Онєгіна” у травні 1823 року в Кишиневі, а закінчив 25 вересня 1830 року в Болдіно. В 1831 році Пушкін знову звертається до роману. За задумом у романі повинне було бути дев’ять глав, але згодом автор вилучив восьму главу й на її місце поставив

дев’яту.

Була написана й десята глава, але її поет спалив. В 1833 році роман був опублікований і містив вісім глав.

В “Євгенію Онєгіні” А. С. Пушкін міркує про сенс життя в певних історичних умовах. Кращі представники дворянської інтелігенції ставали декабристами, але поета хвилює доля молодого дворянського інтелігента, освіченого, що критично ставиться до дійсності (Онєгін, Ленский), незадоволеного світським життям, її порожнечею й ледарством, але не активного у своїх устремліннях, хоча Бєлінський уважав передове дворянство носієм самосвідомості, що пробудилося, в епоху 20-х років XIX століття.

У

романі немає жодного історичної особи, але Бєлінський назвав “Онєгіна” історичною поемою, тому що в ній бачимо “поетично відтворену картину російського суспільства в один з найцікавіших моментів його розвитку” (період декабристського руху).

Головний герой роману “Євгеній Онєгін”, представник дворянської інтелігенції, зображений реалістично. Його життєве лихо у відриві від російського народу. Він не знає ні країни, ні життя простих людей, ні їхньої праці. Євгеній – людина світла, але людина з незвичайними задатками. Він розумний, безкорисливий, шляхетний. “Бездіяльність і вульгарність життя душать його, він навіть не знає, що йому треба, що йому хочеться, але він знає, що йому не треба, що йому не хочеться”, – пише Бєлінський.

Невдоволення собою й навколишнім життям властиво героєві Пушкіна. Ця незадоволеність – свідчення того, наскільки Онєгін вище світського суспільства. Його егоїзм Бєлінський називає страждаючим егоїзмом, егоїзмом поневоле, у силу історичних обставин.

Критик уважав хворобу Євгенія хворобою століття, тому що причиною її була виродлива атмосфера епохи. “Сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця”, – писав він у своїх статтях.

А. С. Пушкін залишає свого героя на розпуття, “у мінуту злу для нього”. Залишаючи питання про долю свого героя відкритим, поет як би вказує на розмаїтість його долі в складній і суперечливій дійсності. У той же час моральні страждання героя – знак великого суспільного пробудження. От чому поява “Онєгіна”, за словами Бєлінського, є акт свідомості російського суспільства, от чому роман має історичне значення. Причому драматична доля дворянської молоді епохи декабризму виражена не тільки в образі Онєгіна, але й в образі Ленского.

Онєгіну й Ленскому в романі протипоставлена Тетяна, вона близька рідному народу, російській природі, її образ допомагає розкрити основну ідею роману: тільки спілкування з народом може врятувати суспільство, зробити його життя змістовної, праця – корисним.

Жагуче закохана проста сільська дівчина, потім – світська дама, Тетяна залишається незмінної, зберігає себе в будь-яких життєвих ситуаціях, вона – “істота виняткове; натура глибока, любляча, жагуча”.

Однак зміст роману не вичерпується цими проблемами. Інакше б Бєлінський на назвав його “енциклопедією російського життя”. Форма “вільного” роману дозволила Пушкіну охопити різні сторони життя російського суспільства 20-х років XIX століття: петербурзьке аристократичне суспільство й московське барство, що коштує рангом нижче, у вирі яких заглушаються прекрасні пориви, гинуть неабиякі натури. Автор прагне розкрити сутність дворянського суспільства, показати його незначність, відсталість, відсталість:

Але всіх у вітальні займає

Така нескладна вульгарна дурниця,

И навіть дурості смішний

У тобі не зустрінеш, світло порожній!

А. С. Пушкін зображує простонародну старовину, провінційне дворянство, від погляду поета не вислизає обмеженість його інтересів:

Їхня розмова розсудливий

Про косовицю, про провину

Про псарню, про свою рідню,

Звичайно, не блищав ні почуттям,

Ні поетичним вогнем,

Ні остротою, ні розумом.

Однак автор бачить і кріпосницьку основу цього суспільства. Він говорить про Ларіну:

Вела витрати, голила чола…

Служниць била, осердясь.

Поет різко засуджує провінційне дворянство за самовдоволення, егоїзм, неуцтво, експлуатацію народу, безперервне ледарство. У романі Пушкіним підняті питання виховання, утворення, економіки.

Всі, чим для примхи рясної

Торгує Лондон педантичний

И по Балтическим хвилях

За ліс і сало возять до нас.

На сторінках роману поет міркує про любов і дружбу, про життя з її сумами й радостями, про мистецтво, літературу, театрі, що Пушкін назвав “чарівним краєм”. Очами поета ми бачимо трудовий ранок Петербурга:

Встає купець, іде рознощик,

На біржу тягнеться візник,

Із глечиком охтенка поспішає,

И хлебник, німець акуратний,

У паперовому ковпаку, не раз

Уж відчиняв свій васисдас.

Прекрасний у романі пейзаж, часом він має й самостійне значення реалістичного побутового тла, на якому протікає життя героїв. Опис осіни, зими, весняні картини дуже виразні:

Посмішкою ясною природа

Крізь сон зустрічає ранок року,

Синіючи, блищать небеса.

Однак пейзаж і допомагає розкрити характер героя. Картина ранкової зорі й опис пізньої зими представляють одну з рис характеру Тани – любов до природи:

Тетяна (російська душою,

Сама не знаючи чому)

З її холодною красою

Любила російську зиму.

Прекрасні картини сільської природи виявляються необхідними авторові, щоб показати байдужість до природи Онєгіна:

Село, де нудьгував Євгеній,

Був чарівний куточок…

Удалині

Перед ним майоріли й цвіли

Луги й ниви золоті…

Череди бродили по лугах.

Своєрідність у побудову роману вносять ліричні відступи, у яких поет висловлює своє особисте відношення до подій і героїв. Наприклад, оповідання про юність Онєгіна супроводжується зауваженнями про неповноцінність дворянського виховання й утворення. Пушкіна підкреслює свою духовну близькість до головних героїв (“Онєгін – добрий мій приятель”, “Тетяна милий ідеал”) і міркує про улюблений рід занять, літературі, про бажання писати в прозі. Іронічно висловлюється про літературні течії: класицизмі, сентименталізмі.

Ліричні відступи як би відтворять образ самого Пушкіна – людини розумного, люблячого, гуманного. Це й послужило приводом Бєлінському сказати: “Онєгін” – самий задушевний твір Пушкіна, саме улюблене дитя його фантазії, тут все життя, вся душа, вся любов його; тут його почуття, поняття, ідеали”.

Для роману автор створює новий вид строфи, що одержала назву “онегинской”. Вона складається із чотирнадцяти рядків: трьох чотиривіршів з перехресним, парною й римуванням, що оперізує, і одного двустишия з парним римуванням, що нерідко є узагальненням або звучного як афоризм:

Звичка понад нас дана,

Заміна счастию вона.

“Онегинская” строфа дозволяє вмістити закінчену думку, цілий епізод, картину. Вона написана улюбленим пушкінським розміром: чотиристопним ямбом. Мова роману відрізняється жвавістю, простотою, виразністю.

Широке “енциклопедичне” зображення російського життя свого часу Пушкіним надало право Бєлінському сказати: “У своїй поемі він умів торкнутися так багато чого, натякнути про настільки многом, що належить винятково до миру російського суспільства”.

Великий критик назвав також роман не тільки енциклопедією російського життя, але й найвищою мірою народним добутком, вкладаючи в цей термін дуже широкий зміст; він уважав, що народним є такий добуток, у якому поставлені найважливіші для життя всього народу питання, і дозволені вони в дусі найбільш прогресивних ідей епохи. Отже, народності добутку полягає в його тематиці, ідеї, у створенні національних російських образів, у зображенні російської природи, у використанні розмовної народної російської мови. Підкреслюючи історичний характер “Онєгіна”, почуваючи в ньому декабристські настрої, критик-демократ дає високу оцінку головним героям роману: “Отже, в особі Онєгіна, Ленского, Тетяни Пушкін зобразив російське суспільство в одному з фазисів його утворення, його розвитку”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” – енциклопедія російського життя