Початку століття в Італії, футуризм поширився в Україні (спілка “Аспанфут”). Представником цього напряму був М. Семенко, який шукав нові словесні форми для вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо (“Весна”, “Степ”). Група “Авангард” тяжіла до конструктивізму.
У перше десятиліття після революції особливо бурхливо розвивається поезія.
Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900-1919), В. Еллан (1894-1925), П. Тичина (1891-1967), В. Сосюра (1898- 1965), М. Рильський (1895-1964), поети-неокласики.
Єдина збірка В. Чумака
В. Еллан-Блакитний – один із зачинателів української радянської поезії. Редактор журналів “шляхи мистецтва”, “Червоний
Перець”. Його перша поетична книга – “Удари молота і серця” – зобразила грандіозний розмах революційного поступу і перші кроки будівництва соціалістичного суспільства.
В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії. Він автор десятків поем, кількох десятків збірок поезій, автобіографічного роману “Третя рота”.
Євген Плужник (1898-1938) – видатний поет і прозаїк, автор
Творчість М. Бажана (1904-1983), що спершу тяжів до футуризму, характеризується філософською глибиною, епічністю, громадянським пафосом (“Руро-арш”, “Протигаз”, “Будівлі”).
Тривалий час широкому загалові невідомі були твори західноукраїнського поета і прозаїка Б. Лепкого (1872-1941). Він автор циклу романів про І. Мазепу, відомої в усьому світі пісні “Чуєш, брате мій”.
Відомими поетами у Західній Україні у 20-х рр. ХХ століття були Б.-І. Антонич (“Привітання життя”), О. Ольжич, С. Городинський (“Барви і лінії”) та інші. Деякі західноукраїнські письменники (Я.
Галан, П. Козланюк, С. Тудор, О. Гаврилюк) з симпатією ставилися до подій, що відбувалися в Радянській Україні й орієнтувалися на письменників революційно-романтичного напряму.
У 20-х рр. активізувався розвиток прози. У великих епічних творах письменники-реалісти намагалися осмислити і узагальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно-політичному житті народу та його побуті (Ю. Яновський (“Майстер корабля”), П. Панч (“Голубі ешелони”), І. Ле (“Роман міжгір’я”), А. Головко (“Бур’ян”).
Серед блискучої плеяди українських письменників початку ХХ століття – В. Винниченко (1880-1951). Він – один із найвидатніших діячів українського національно-державного відродження (оповідання “Краса і сила”, “Малорос-європеєць”, “Федько-халамидник”, “Голота”, “Зіна”, “Кумедія з Костем”; романи “Сонячна машина”, “Заповіт батьків”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”, “Чесність з собою”; драми “Пророк”, “Щаблі життя”, “Дисгармонія”).
Для творів Григорія Косинка (1899-1934) – одного з фундаторів української прози – характерна імпресіоністична лаконічність і реалістична місткість авторського письма, ліричність, психологізм (збірки новел і оповідань “На золотих богів”, “Мати”, “В житах”, “Політика”).
За високу письменницьку майстерність проти “масовізму” виступили члени ВАПЛІТЕ (організація, що виникла в Харкові
В кінці 1925 р.). До неї увійшли колишні члени “Гарту”, дехто з “Плугу” і “Жовтня”. Організацію очолювали М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.
20-ті роки ХХ ст. – це час гострих дискусій про шляхи і принципи побудови соціалістичної України та її культури, час, коли, здавалося, реалізуються найпрекрасніші сподівання народу, і час особистих трагедій найбільш талановитих представників творчої інтелігенції, яка під тиском сталінського диктату, розчарувалася в ідеалах соціалізму і шукала можливості виходу України на шляхи демократичного розвитку.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)