Творчість Гете віддзеркалила найважливіші тенденції і протиріччя епохи. У підсумковому філософському Творі-трагедії “Фауст” митець виклав свої роздуми про сенс життя, який він вбачав у діяннях в ім’я людини. Трагедія відкривається “Прологом на небі”, де зіштовхуються два філософських погляди на сенс людського буття.
Суперечка Бога з Мефістофелем про гідність людини, про її можливості та сенс існування закінчуються згодою Господа на експеримент, який Мефістофель збирається провести з доктором Фаустом. Оптимістичний погляд
Мефістофель також енциклопедично освічений. Він мудрий і знає людську натуру, вміє скористатися людськими слабкостями, завжди спокійний, пристрасті та емоції його не хвилюють, людей він просто зневажає. Фауст спочатку байдужий до спокус і обіцянок диявола виконати будь-яке бажання. Його хвилює пошук сенсу людського буття, власний досвід і переживання.
Але він погоджується віддати душу Мефістофелю в тому разі, коли перестане шукати, задовольниться тим, що має. І диявол приймає цю умову. На схилі своїх літ герой наближається до втілення свого ідеалу: вищий сенс буття він бачить у служінні людям, у вічному потязі до знань, у пошуках досконалості. Трагедія “Фауст” написана Гете не про одну людину, вона присвячена сучасному і майбутньому людства, його бідам, надіям. Цей твір є відображенням вічної суперечки добра і зла, які живуть у кожному з нас. Заклик Фауста не заспокоюватись, не впадати в самовдоволену сплячку, а діяти, змінюючи життя і самого себе на краще, актуальний і сьогодні: Лиш той життя і волі гідний, Хто б’ється день у день за них.
Тільки в праці й вічному пошуку можливий розвиток і вдосконалення людини.