Роде мій красний… (твір у публіцистичному стилі на суспільну тему)

План I. Спільна Вітчизна для багатьох народів. II. Народ починається з людини. 1. Національні корені моєї сім’ї. 2. Моя рідна материнська мова.

3. Національні традиції населення України. 4. Посилаючись на літературні джерела… 5. Мої славетні земляки. III.

Я вірю в свій народ. Протягом багатьох століть Україну населяли представники різних народів. Вони хліборобили на українській землі, будували міста, захищали землю. Отже, для всіх жителів України вона є Вітчизною.

Це переконання прийшло до мене відтоді, як я усвідомив, що я українець.

І справа не в тому, що національні корені моєї родини пов’язані з цією землею. Моя прабабуся з маминого боку належала до небагатої польської родини, прадід походив із селян (його діди були кріпаками). З батькового боку змішались єврейські й циганські корені. Але обидва мої прадіди проливали кров у Велику Вітчизняну. Один із них загинув, захищаючи Західну Україну.

Я пишаюсь своїм родом, пишаюсь тим, що моя сім’я є часточкою великого українського народу, бо незалежно від національності, ми любимо ту землю, яка нас зростила. Я пишаюсь тим, що мої родичі зберегли в своєму повсякденному ужитку рідну українську мову.

Я хочу знати всі мови, до яких, більшою чи меншою мірою, причетний мій рід, але рідною вважаю українську, бо саме нею мама співала мені колискові пісні. На прикладі своєї родини я зрозумів, що весь народ України, незалежно від національних ознак,- велика єдина родина.

З покоління в покоління багатонаціональне населення України збагачує її культуру своїми національними традиціями і мистецтвом. Минулого року моя сім’я брала участь у фестивалі національних культур, який проходив у моєму рідному місті Харкові. Я був вражений тим, що на Харківщині існує більше двох десятків національно-культурних товариств, які, розвиваючи національні традиції, збагачують культуру України.

А який співучий наш народ! Присутні співали пісні своїми національними мовами, а потім увесь зал співав українські народні пісні. І я теж співав з усіма, голосно-голосно! Із поняттям величі свого народу я неодноразово зустрічався на прикладах літератури. Пригадуєте пісню про Морозенка? У фольклорних джерелах кілька припущень щодо цієї постаті.

Хто ж він, пісенний герой, українець, поляк чи татарчук? А хіба це має значення, коли він проливав свою кров за Україну? А хіба росіянка Марія Вілінська не стала визначною українською письменницею Марко Вовчок? Харків’яни в роки Великої Вітчизняної війни показали приклади не лише героїзму, а й гуманізму. Татарка Аліма Ібрагимівна Шатоха врятувала єврейську сім’ю від розстрілу.

У числі харків’ян – Героїв Радянського Союзу поруч стоять імена українця Сергія Михайловича Оста-шенка і єврея Олексія Дементійовича Флейшмана. І це не поодинокий приклад. Адже і в мирні роки біда не оминула нашу землю. Чорнобильська аварія стала спільним горем кожного жителя України, і долати її довелося усім разом. Зараз для України знову прийшли скрутні часи. Економічна нестабільність держави вразила все її населення.

Але люди не занепадають духом, вірять у те, що наша Батьківщина стане могутньою європейською державою. Найголовніше, що немає у нас національних чвар, що ми живемо на мирній землі. Є народ України, найголовнішою ознакою якого завжди вважалася єдність, а труднощі ми поборемо. У години скорботи і у години радості наш народ був, є і буде великою ріднею, про який можна з гордістю сказати: “Роде наш красний…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Роде мій красний… (твір у публіцистичному стилі на суспільну тему)